Морган Райс - Завдання Героїв

Тору вдалося подолати близько половини шляху через натовп, коли він зупинився, раптово побачивши Гвендолін. Вона сиділа за одним з невеликих столів, в оточенні своїх служниць. Дівчина виглядала похмурою, що було на неї не схоже. Її їжа і напій залишалися непочатими. Вона сиділа осторонь, окремо від інших членів королівської сім’ї. Тору стало цікаво, що ж було не так.

Тор вирвався з натовпу і поспішив до неї.

Гвен підняла очі і побачила, що він наближається. Але замість звичної усмішки її обличчя спохмурніло. Вперше Тор побачив гнів в її очах.

Гвен зіскочила зі свого стільця і, відвернувшись, попрямувала геть.

Тору здалося, наче хтось встромив у його серце ніж. Він не розумів її реакції. Що він зробив не так?

Він поспішив за нею і ніжно схопив за зап’ястя.

Гвен здивувала його. Грубо висмикнувши свою руку, вона розвернулась і сердито подивилась на нього.

“Не торкайся мене!” – крикнула вона.

Вражений її реакцією Тор зробив крок назад. Невже це та сама Гвендолін, яку він знав?

“Перепрошую”, – сказав він. – “Я не хотів образити тебе чи проявити неповагу. Я лише хотів поговорити з тобою”.

“Мені нема чого тобі сказати”, – кипіла вона. Її очі блищали від люті.

Тор ледве дихав. Він гадки не мав, що він зробив не так.

“Міледі, будь ласка, скажи мені чим я міг образити тебе? Що б це не було, я прошу вибачити мене”.

“Те, що ти зробив, не можна виправити. Жодних вибачень недостатньо. Це твоя справжня сутність”.

Вона знову попрямувала геть. Певна частина Тора подумала, що йому слід її відпустити, але інша не могла дозволити йому просто стояти і дивитися, як вона йде. Тільки не після того, що між ними було. Він має знати причину цієї ненависті з її боку.

Тор став перед нею, перегороджуючи їй шлях. Він не міг дозволити їй піти. Не так.

“Гвендолін, будь ласка. Будь ласка, просто дай мені один шанс. Дозволь мені, принаймні, дізнатися, що я зробив. Будь ласка, просто дозволь мені дізнатися”.

Гвен подивилася на нього, закипаючи від гніву, впершись руками в боки.

“Думаю, ти знаєш. Ти прекрасно це розумієш”.

“Ні, не знаю”, – щиро запевнив її Тор.

Вона дивилася на нього, зважуючи його слова, поки, нарешті, як здалося, не повірила йому.

“Мені сказали, що ніч, перед тим, як ми зустрілися, ти був у борделі. Що ти провів час з багатьма жінками, що ти розважався з ними всю ніч безперервно. А потім, коли зійшло сонце, ти прийшов до мене. Пригадуєш? Мені гидка твоя поведінка. Я шкодую про те, що зустріла тебе, про те, що ти торкався до мене. Сподіваюся, я більше ніколи знову не побачу твоє обличчя. Ти зробив з мене посміховисько, але ніхто не сміє цього робити!”

“Міледі!” – вигукнув Тор, намагаючись зупинити її, бажаючи пояснити. – “Це неправда!”

Але між ними встала група музикантів. Гвен втекла, прокрадаючись крізь натовп так швидко, що Тор не міг знайти її. Через кілька секунд він повністю втратив її слід.

Тор горів зсередини. Він не міг повірити в те, що хтось розповів їй всю цю брехню, налаштував її проти нього. Він хотів знати, хто це був. Але це не мало значення. Його шанси з нею зараз зруйновані. Тор помирав зсередини.

Тор розвернувся і почав пробиратися через кімнату, згадавши про Короля. Він відчував себе спустошеним, ніби йому не було заради чого більше жити.

Не встиг він зробити й кількох кроків, як раптом з’явився Алтон, перегородивши йому шлях. На його обличчі була задоволена усмішка. На ньому були шовкові рейтузи, оксамитовий піджак і капелюх з пір’ям. Він дивився на Тора, сповнений зарозумілості й самозакоханості.

“Ну-ну”, – сказав він. – “Ти знайшов тут свою наречену, простолюдине? Зрозуміло, що ні. Думаю, чутки про твої подвиги в борделі поширилися вже скрізь”. Він посміхнувся і нахилився ближче, оголюючи свої дрібні жовті зуби. – “Насправді, я впевнений, що вони вже поширилися”.

“Ти знаєш, як кажуть: проблиск правди допомагає розпалити слух. Я знайшов цей проблиск. І тепер твоя репутація зіпсована, хлопчику”.

Тор більше не міг терпіти. Він накинувся на Алтона і вдарив його в живіт, від чого той звалився.

За мить до них підбігли приятелі по Легіону, солдати і стали між ними, розбороняючи молодиків.

“Ти перейшов межу, хлопчисько!” – закричав Алтон, вказуючи на Тора через тіла солдатів. – “Ніхто не сміє чіпати члена королівської родини! Ти проведеш у темниці решту свого життя! Тебе заарештують! Будь упевнений в цьому! На світанку я приведу їх за тобою!” – крикнув Алтон і, розвернувшись, вибіг геть.

Тору не було діла ні до Алтона, ні до його вартових. Він думав тільки про Короля. Він вирвався з рук членів Легіону і продовжив свій шлях до Маꥳла. Він відштовхував людей зі свого шляху, поспішаючи до королівського столу. Його охоплювали емоції, він не міг повірити в такий поворот подій. Його репутація міцніла лише для того, щоб якась погань зруйнувала її, щоб його любов оманливим шляхом відвернулася від нього. А тепер над ним нависла загроза завтрашнього арешту. Враховуючи той факт, що Королева налаштована проти нього, він побоювався, що це дійсно може статися.

Але зараз все це не хвилювало Тора. Все, про що він зараз хвилювався, це – захист Короля.

Він розштовхував людей усе сильніше, прориваючись через натовп і, нарешті, протиснувшись між трьома слугами, підійшов до столу Короля.

Маꥳл сидів в центрі столу з величезним келихом вина в одній руці. Його щоки розчервонілись, він сміявся. Його оточували численні генерали. Тор встав перед ними, протискуючись прямо до лави, поки, нарешті, Король не помітив його.

“Мій володарю”, – викрикнув Тор, почувши відчай у своєму власному голосі. – “Я повинен поговорити з Вами! Будь ласка!”

Один із охоронців виступив вперед, щоб відштовхнути Тора, але Король підняв долоню.

“Торгрін!” – пролунав глибокий королівський голос, що сп’янів від вина. – “Хлопчику мій. Чому ти підійшов до нашого столу? Стіл Легіону знаходиться там”.

Тор низько вклонився.

“Мій Король, я перепрошую. Але я повинен поговорити з Вами”.

Музикант вдарив по тарілкам, але Король жестом наказав йому зупинитися.

Музика стихла. Всі генерали обернулися і подивилися на Тора. Він відчував, що загальна увага зосередилася на ньому.

“Ну, що ж, юний Торгріне, я дозволяю тобі. Говори. Що такого ти хочеш сказати, що не може почекати до ранку?” – запитав Маꥳл.

“Мій повелителю”, – почав Тор, але раптово зупинився. Що саме він міг сказати? Що йому приснився сон? Що він бачив знак? Що йому здається, ніби Короля збираються отруїти? Чи не прозвучить це, як абсурд?

Але у Тора не було вибору. Він повинен спробувати.

“Мій володарю, я бачив сон”, – почав він. – “Сон про Вас. У цьому урочистому залі, в цьому місці. Сон про те… що Вам не слід пити”.

Король нахилився вперед і подивився на нього широко розкритими очима.

“Що мені не слід пити?” – перепитав він повільно і голосно.

За мить після приголомшливої тиші Маꥳл відкинувся назад і вибухнув реготом, від якого зайшовся весь стіл.

“Що мені не слід пити!” – Повторив Маꥳл. – “Який же це сон! Скоріше кошмар!”

Відкинувшись назад, Король все реготав. Всі його люди приєдналися до нього. Тор почервонів, але він не міг відступити.

Маꥳл зробив жест, після чого вперед виступив стражник і, схопивши Тора, почав відводити його геть. Але Тор різко вирвався від нього. Він був налаштований рішуче. Він