Василь Головачов - Простір неспокою

Томах і Ромашин зійшли на землю.

Старт першої міжгалактичної експедиції, в складі якої було два космольоти, передавали по загальному інформбаченню у всі куточки Сонячної системи. Обидва кораблі (на борту першого з них — флагмана — перебував Май Ребров), на відміну від крейсерів УАРС, не призначалися для посадки на планети і своєю формою навіть віддалено не нагадували стрімкі обводи перших ракетних кораблів.

Аларіка і Гнат спостерігали цей старт з оглядового майданчика монітора, що плавав над Місяцем на висоті дві тисячі кілометрів.

— От і полетів Май, — сумно мовила Аларіка, коли кораблі розтанули в глибинах космосу.

— Вони повернуться. — Гнат обняв Аларіку за плечі, повернув до себе й обережно витер дві мокрі доріжки на щоках. — Повернуться через десять років. Експедиція захищена від усіх небезпек…

— Я знаю. — Аларіка мерзлякувато зіщулилась і притиснулася щокою до його долоні.

— Нічого ми там не знайшли. Рилися, як кроти, обшукали всю тридцятикілометрову шахту — і ніяких слідів. А чому ти так певен, що вони мають бути? — запитав Томах.

— А тому! Слід з’явився на установці в Австралії. Вона ж різниться від установки на Тритоні хіба що потужністю вибуху. Око не могло не застерегти нас про небезпеку експерименту на Тритоні, якщо поставило знак на Землі.

Томах подумав.

— Логічно. І що ж тепер? Обстежити весь Тритон? Око, коли б воно перебувало в Системі, від оцих наших шукань вже луснуло б зі сміху. Ти все ще грішиш на Керрі?

— А ти ні?

— Прирівняв! У мене ще отаке в голові… Все здається, що ми помиляємося в оцінці ситуації. Не знаю тільки, в який бік — кращий чи гірший. Якби Око хотіло контактувати з нами, воно давно б це зробило. Очевидно, ми в якийсь момент щось десь там зачепили в зоні його впливу чи повелися не так, з його точки зору, от воно нас попередило і зникло. А Керрі сюди тулимо, як горбатого до стіни…

— Та що ти кажеш?

— Те, що чуєш.

Обмінявшись з Томахом цими традиційними в їхніх суперечках жартівливими фразами, Богданов перейшов на серйозний тон.

— Тоді Око не лишило б сліду на установці в Австралії. Ні, воно тут, у Системі, його щось тривожить, непокоїть.

— Може, експеримент? Розрахунки вибуху перевірено, й перевірено не один раз. Сектор безпеки ВКР теж засідав двічі і не знайшов причин, через які можна було б експеримент заборонити.

— Знаю. Але мене це не заспокоїло.

— Мене теж, — зітхнув Томах.

Вони невесело глянули один на одного, збираючись іти: у відділі вже нікого не було.

— І все ж, — притримав Станіслав Микиту, — зізнайся відверто, чому ти такий певний, що саме Керрі — Око? Я довго сушив собі голову, намагаючись підвести базу під твою впевненість, одначе…

— А ти добре знаєш Керрі? — кинув йому зустрічне запитання Богданов.

— Та ніби ж.

— Він здатен дивуватися?

Томах з цікавістю глянув у вічі Микиті.

— В якому розумінні?..

— У прямому. Ти пам’ятаєш такий випадок, щоб Керрі здивувався з якогось приводу?

— Не думав про це.

— Так от, поява “дзеркал”, зникнення вантажів і всі події, пов’язані з Оком, його не здивували.

— І тільки на цій підставі ти вважаєш?..

— Не тільки. А той факт, шо на установці на Тритоні не виявлено сліду, лише підтверджує моє припущення. Свого загадкового знака він міг не залишити з двох причин: або боявся виявити себе, або тому, що великий вибух не загрожує небезпекою.

— То яка ж тоді його мета?

— Його мета — змусити сектор безпеки діяти ефективніше, пильніше “оглядатися вперед” на наслідки діяльності людства в космосі, думати не лише про людську цивілізацію, а й про середовище її існування.

На Станіславове обличчя набігла тінь.

— Але якщо справа стоїть так, ти ризикуєш зникнути, як і твій брат. Своєю поінформованістю ти стаєш небезпечним для Ока. І воно не зупиниться на попередженні, а просто ліквідує тебе як свідка.

Микита усміхнувся.

— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.

— Ти в цьому переконаний?

— Цілком.

Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з’єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.

Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.

Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.