Наомі Новік - Відірвана від коренів

великому залі Дракона. Він сидів на своєму троні, обличчя його було твердим і жорстким, і чекав: ми почули скрип карети, яка зупинилася, коні припинили гупання і запирхали, почулися чоловічі голоси, приглушені важкими дверима. Була деяка пауза; я очікувала на стукіт, але його не було, і через мить я відчула повільне вкрадливе наповзання магії заклинання, що кидалося з іншої сторони дверей, яке намагалось охопити їх і змусити відкритися. Воно тисло і скручувало заклинання Дракона, намагаючись його знешкодити, а потім різко послідував жорсткий і швидкий удар: поштовх магії, яка намагалися прорватися через його захист. Очі Дракона коротко зблиснули, слабке синє світло з тріском оббігло контур дверей, і на цьому все скінчилося.

Нарешті вони постукали, і це був жорсткий стукіт твердим кулаком. Дракон поманив двері пальцем і вони відчинилися: На порозі стояв принц Марек, а поруч з ним чоловік, якому, не дивлячись на те, що він був наполовину тонший, вдавалося бути рівноправним своєю присутністю. Він був загорнутий у довгий білий плащ, з узором у вигляді чорних крил, волосся було кольору промитої овечої вовни, але чорне при основі, як ніби він його відбілював. Плащ був скинутий з одного плеча, одяг на ньому був витриманий в сріблястих і чорних тонах; його лице було дбайливо доглянуте: сумне занепокоєння, написане на ньому, читалося як книга. Вони разом виглядали в дверному отворі як сонце і місяць, через світло позаду них, а потім принц Марек зайшов всередину, поправляючи рукавиці.

— Добре, — сказав він. — Ви знаєте, чому ми тут. Давайте подивимося на дівчину.

Дракон не сказав ні слова, тільки махнув рукою в бік Касі, і я спробувала приховати її за собою. Марек повернувся і відразу втупився у неї, звузивши очі і зі зловісним блиском. Я люто подивилася на нього, хоча не отримала ніякої відповіді: він кинув на мене лише побіжний погляд.

— Саркан, що ви зробили? — сказав Сокіл, просуваючись до помосту, де сидів Дракон. Його голос, чистий тенор, дзвенів, як у прекрасного актора: він наповнив весь зал жалем звинувачення. — Сховавши себе тут, в глибинці, ви зрештою втратили відчуття реальності.

Дракон тепер сидів кріслі, підперши голову кулаком.

— Скажи мені інше, Соля, — відповів він, — що ви думали знайти тут, у моєму залі, якби я дійсно тримав у себе когось зараженого Вудом?

Сокіл зробив паузу, і Дракон повільно встав зі стільця. Зал потемнів навколо з несподіваною, лякаючою швидкістю, тіні поповзли і проковтнули світло високих свічок, сяючі магічним вогнем. Він зійшов з помосту, кожен крок ніби вдаряв по кільцю деякого великого дзвону, один за іншим. Принц Марек і Сокіл мимоволі позадкували; принц стиснув руків'я свого меча.

— Якби я був заражений, — повторив Дракон, — що ви планували зробити тут, у моїй вежі?

Сокіл вже з'єднав свої руки, великі і вказівні пальці, в трикутник; він забурмотів собі під ніс. Я відчула гул його чарів і тонкі блискучі лінії світла почали мерехтіти у просторі, обрамленому руками. Вони полетіли швидше і швидше, поки не заповнили весь трикутник, і, ніби це дало запалюючий поштовх, ореол білого вогню охопив його тіло. Він розвів руки, між якими шипіла і потріскувала вогняна куля, іскри з якої падали на підлогу, як дощ, і наготувався її кинути. Вогонь викликав те ж саме голодне відчуття, як Вогняне серце в пляшці, і ніби бажав пожерти саме повітря.

— Triozna greszhni, — сказав Дракон, слова різко впали у тиші, і полум'я згасло як свічка у водостоці: холодний різкий порив вітру просвистів через зал, охолодивши мою шкіру, і зник.

Вони подивилися на нього, зупинившись, а потім Дракон розвів руки і широко знизав плечима.

— На щастя, — сказав Дракон, своїм звичайним ріжучим вухо тоном, — я не був настільки безглуздим, як ви собі уявляли. Це ваша удача. — Він повернувся і пішов назад до свого крісла, і тінь, відступаючи за ним, подалася назад. Світло повернулося. Я могла бачити обличчя Сокола: він, схоже, не відчував особливої вдячності. Його обличчя було нерухомим, як лід, а рот перетворився у пряму лінію.

Я вважаю, що він втомився бути другим майстром Пільни. Я мало чула про нього, його ім'я згадували у піснях про війну з Россю, хоча, звичайно, в нашій долині барди не співали надто багато про інших Майстрів. Ми хотіли слухати історії про Дракона, нашого майстра, власного, і ми пишалися і з задоволенням слухали пісні, де його називали наймогутнішим чарівником нації. Але я не думала, що це справді було так, і перестала його боятися, провівши велику кількість часу поряд з ним. Нагадування стало вагомим зараз — спостерігати, як легко він задушив магію Сокола — він був великою силою в світі, і міг нагнати страху королям та іншим майстрам.

Принцу Мареку демонстрація сподобалася ще менше, ніж Соколу; його рука затрималася на ефесі меча, як і твердий вираз на обличчі. Тоді він знову подивився на Касю. Я здригнулася і зробила невдалу спробу схопити її за руку, але вона вийшла з алькова, і пішла до нього, сама. Я проковтнула попереджувальне шипіння, було занадто пізно, тому що вона вже робила йому реверанс, і її золота голівка опустилася вниз. Вона випросталася і подивилася йому в обличчя: так, як я намагалася в уяві зробити сама, кілька довгих місяців тому. І вона не заїкалася.

— Ваша величносте, — сказала вона, — я знаю, що ви мені не повірите. І знаю, що виглядаю дивно. Але це правда: я очищена від зараження.

Це був момент, коли в задній частині моєї голови залунала літанія відчаю. Якщо він оголить меча проти неї, якщо спробує вдарити її…

Принц Марек подивився на неї: обличчя його було важким і похмурим, погрожуючи саме таким наміром.

— Ви були в лісі? — зажадав він відповіді.

Вона схилила голову.