Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

23 роки спільного життя. З часом Володимира так полюблять на Русі, що називатимуть князем Красне Сонечко. А він задоволено посміхатиметься у вуса і казатиме:

– Красне Сонечко не я, красне сонечко для мене – це княгиня моя Анна. З нею мені жити і сонячно, і красно…

Руські літописи Анну йменували не княгинею, а царицею, зберігаючи за нею достоїнство члена імператорської сім’ї.

Серед численних жінок Володимира Святославича візантійська принцеса Анна Романівна була найзнатнішою за родом своїм і видатною жінкою – за освітою та вихованням. І річ не тільки в тому, що вона належала до роду візантійських імператорів, колись могутніх владик світу, а була просто незвичайною жінкою. Поріднитися з нею і з її братами прагнули всі королі, і князь Володимир тут не виняток. Він був представником однієї з наймолодших династій, яка ще не зовсім відійшла від варварства, але вже намагалася влитися в єдину європейську сім’ю за допомогою християнізації своєї країни. І в цьому візантійська принцеса Анна, як уже згадувалось, стане дієвою помічницею Великого князя Київського, допоможе йому звершити те, що не вдалося княгині Ользі, – похрестити Русь. Це теж було важливим для Володимира, коли він, посватавшись до Анни, вирішив поріднитися з християнською Візантією. Анна у всьому перевершувала Володимира, адже вона народилася і виросла в культурній столиці всієї Європи й Малої Азії Константинополі. До всього ж, вона і багато поколінь її предків були християнами, а Володимир – язичником. На думку М. М. Карамзіна, Анні довелося здійснити подвиг в ім’я своєї батьківщини і взяти на себе місію просвітительки «заблудлих язичників». Вона була знаряддям небесної благодаті, яка вивела Русь із тьми ідолопоклонства.

Інший історик, С. Соловйов, теж високо оцінював роль Анни Романівни, вважаючи, що вона давала важливі поради чоловіку, зокрема й під час укладання ним Уставу – своєрідного зведення законів.

6

Історія знає не один приклад переходу певної країни в нову віру, коли стара, прадідівська, богам якої століттями й тисячоліттями так затято поклонялися, відміталася як непотріб чи щось таке, що вже віджило, а нова, з новими богами, приймалася як істина і щонайсправжнісінька.

І вся країна, всі її мешканці гуртом, а ішли в нову віру, нову релігію, сприймаючи чужого, вчора ще невідомого бога, як істинного.

І траплялося, що в одній і тій же країні не раз і навіть не двічі за тисячоліття змінювали релігію, приймаючи кожного разу іншу. Як-то кажуть, для всезагального користування… І – нічого.

Приклад – Єгипет.

У Стародавньому Єгипті за свою багатотисячолітню історію давньоєгипетська релігія пройшла через різні етапи розвитку: від Древнього, Середнього і Нового царств до пізнього і греко-римського періоду. У Давньому Єгипті існувала подоба однієї спільної релігії, а також було велике різноманіття місцевих культів і культиків, присвячених окремим божествам. Чи не тому єгипетська релігія розглядається як політеїстична? Християнство, яке змінило єгипетську релігію, характеризувало її, як різновид язичництва.

Християнство зародилося в Єгипті в Александрії і звідти поширилось по країні. Це була перша переміна віри в одній країні для одного і того ж народу. Другою став іслам, більш пізня релігія. З’явившись у VII столітті, іслам зробив Єгипет політичним і релігійним центром у мусульманському світі. При Анварі Садаті іслам здобув статус офіційної державної релігії, а шаріат став основним джерелом прав. На суспільство він більше впливав, аніж християнство. Каїр славиться великою кількістю мечетей і по праву йменується «містом 1000 мінаретів».

І навпаки: перехід з ісламу в християнство карається тюрмою – аж до смертної кари. Крім християнства (його сповідують до 15 відсотків єгиптян) та ісламу (90 відсотків), існує ще й невеликий прошарок християн-коптів, які мають свою церкву – Коптську православну.

Була у Стародавньому Єгипті і стародавня (давньоєгипетська) мова – знамениті ієрогліфи, якщо говорити спрощено. Вона існувала з IV тисячоліття до н. е. до V ст. вже нашої ери. У III ст. на основі єгипетської мови сформувалася коптська мова, що її з приходом арабів до Країни пірамід змінила арабська, вона й стала для більшості єгиптян рідною.

І ось результат: Єгипет за тисячоліття свого існування поміняв три релігії, щораз приймаючи нову: стародавня віра, християнство, іслам.

І три мови поміняв за цей-таки час: давньоєгипетська – коптська – арабська. Сьогодні колишня Країна фараонів та пірамід вже йменується як Арабська Республіка Єгипет.

Подібних прикладів зміни однієї релігії іншою (переважно язичництва на християнство) можна наводити ще і ще. Тож Київська Русь тут не є ані винятком якимось, ані унікумом, що стару віру поміняла на нову, язичництво з прадідівськими богами, яким тисячу літ поклонялися, на нову, заморську. І Русь (і ми сьогоднішні) від цього тільки виграли, вийшовши з дрімучих лісів, відмежувавшись від волхвів та старих богів, прямуючи до Європи, себто стали тими, кими нам і належало бути – європейцями. Але поміняти стару віру на нову, старих богів – на одного бога – було ой як непросто…

Але іншого виходу, як хрестити Русь, у Володимира не було. Та й час уже було виводити Русь із віковічних лісів – вона того була варта.

Повернувшись із Криму християнином, князь наказав будувати дерев’яні церкви по тих місцях, де раніше стояли кумири ідолів.

Нестор, «Повість врем’яних літ»:

«І коли прийшов, повелів звергнути всіх кумирів: одних порубати, а других попалити. Перуна ж повелів прив’язати коневі