Людмила Когут - Мудрі жінки

Вовтузилась до вечора і не прибрала навіть половини того сміття, яке назбиралося за довгий час. За роботою їсти не хотілось. Уже коли звечоріло, Катерина пішла на кухню. Зайшла і жахнулася від побаченого. Як вона низько впала! Опустилась! Немає ні з чого з’їсти, ні в чому приготувати.

Знайшла сковорідку, підсмажила собі яєчню. З апетитом з’їла і пішла в спальню. Після роботи, яку давно не виконувала, відчула втому, поперек аж зводило. Лягла в ліжко. Лежала і згадувала своє життя.

Катерина приїхала до тітки, маминої сестри, на канікули в дев’ятому класі з Воркути і залишилась. На Півночі жили її батьки, вислані туди колись давно «доброю» радянською владою. Там дівчина народилась і виросла.

Батьки за довгі роки обжились у далекому краї, до чогось доробилися, і коли вже можна було повернутись додому в Україну, вирішили залишитись у Воркуті. Не хотіли знову починати життя з нуля. За якийсь час батьки повмирали.

Катерина приїздила до них на похорон і більше не була на тій далекій малій батьківщині. Серце її не лежало до далекого холодного краю. Вона його викреслила зі свого життя і пам’яті, наче там і не жила.

Залишилась жити в тітки, яка любила її, як власну дитину, бо своїх дітей не мала. Але, мабуть, тітка чогось-таки недогледіла, коли виховувала. Душа в Катерини була з «іржею», зичливість у ній межувала з підлістю.

Навчаючись у школі, мала подругу Віру і друга Юрка. Хлопця любили обидві, він же любив Віру, а для Катерини був тільки другом.

Закінчили школу, навчались усі разом у технікум бухобліку.

Потім Юрка забрали до війська. Віра його вірно чекала, писала йому листи. Показувала Катерині листи від коханого і його світлини.

Подругу мучила заздрість, що у Віри так щасливо все складається: після повернення Юрка з армії вони повинні одружитися.

І Катерина чинить підло та підступно. Вона висилає Юркові світлину, на якій Віра обнімає і цілує хлопця. Але це було лише фото сценки, яку вони розігрували в художній самодіяльності в технікумі. Разом із світлиною надіслала лист, в якому звинуватила Віру в усіх земних гріхах. Юрко важко пережив це повідомлення свого «друга» і написав Вірі в листі, що не хоче її знати, не хоче навіть чути про неї. Та ніяк не могла збагнути, чому.

Катерина все добре прорахувала! Віра закінчила навчання, Юрко ще був в армії. Віру скерували на роботу в районне містечко, де була потреба в молодих спеціалістах її профілю. Там вона мала відпрацювати три роки за державним розподілом.

Катерина залишилась у місті, бо тітка була одинока, тому дівчину, як єдину доглядальницю, не могли скерувати на роботу за межі міста. Працювала в державній установі, поки не вийшла заміж за Юрка.

Він прийшов з армії, тітка Катерини вже померла. І дівчина приголубила його раз, другий. Гадав, що кохання Катерини — справжнє та щире. Яка ж це була прикра помилка!

Прожили вони разом кілька років. Та Юркова дружина виявилась не надто доброю господинею, не хотіла мати дітей, хотіла літати по життю метеликом-одноденкою. Але не це спонукало Юрка до розлучення. Він не міг бачити, що його дружина була заздрісною до всіх і всього. У ній жила велика гидка «українська жаба», яка не давала їй спокою, коли в когось було щось краще, ніж у неї. Хотіла мати не чоловіка, а вірного і покірного раба.

Минуло три роки. Якось Юрко випадково зустрів у місті Віру. Вона ще була не одружена, працювала провідним спеціалістом у районі, де їй навіть дали квартиру.

Але все це було другорядне. Головним — вони досі кохали одне одного. З’ясувалася правда про підлість Катерини — брехливий лист і фото. Чоловік покинув Катерину, поїхав з Вірою в район і подав заяву на розлучення.

Зараз у нього двоє дітей: дівчинка і маленький хлопчик, діти, народжені в любові.

Коли Катерина і Юрій жили ще разом, то купили нові меблі і зробили ремонт у квартирі.

Він поїхав з Вірою, залишив дружині усе, забрав лише свій одяг. Не хотів мати жодної речі, нажитої спільно. Навіть думка про Катерину пекла його вогнем відрази.

Катерина мучилась і шкодувала за Юрком, згадувала його часто, особливо ночами.

А сьогодні згадка про її невдалий шлюб прошила її, наче електричним струмом. Зараз вона, напевно, має кару за свій ганебний і жорстокий вчинок.

Нарешті жінка заснула і знову прокинулась від химерного сну. Чорний гидкий кажан вхопив її своїми кігтями за волосся і з силою велетня підняв над землею. Катерина зі всієї сили відбивалась від нього, а він хотів скинути її у прірву, де чатували голодні пацюки та кусючі змії, які шипіли жалами пекучих смертельних язиків.

Катерині забракло повітря від жаху, прокинулась від власного крику. Таке їй ще не снилось. У вікно на жінку знову дивився повний місяць. Він ніби сміявся з неї, кажучи:

— Ну і куди ти від мене дінешся? Тобі нікуди сховатись!

І подумалось, що всі жахи з людиною трапляються опівночі, при світлі повного місяця. Про це колись вона читала і бачила в кіно.

Катерина встала і хотіла засунути вікно рядниною, але її не вистачало по ширині. Місяць упевненим оком нічного господаря зазирав у вікно і змушував думати, думати… Вона вишукувала у своїй брудній душі по темних закутках те, що її мучило…

Коли вона після розлучення працювала, то зненавиділа усіх жінок на роботі, які були закохані і щасливі. У них у відділі була одна напрочуд гарна жінка. Невисока, чорнява, навіть прізвище в неї було чудове — Лялька. У жінки був позашлюбний роман, такий, який

буває в книгах або в кінофільмах. Чоловік той був імпозантний, ставний. У них було красиве кохання, дарма, що крадене.

Він кожного ранку за будь-якої погоди чекав Ляльку у сквері недалеко від їхньої установи. Вони спілкувалися декілька хвилин до роботи, потім він проводив її до дверей,