Люсі Хокінг - Джордж і корабель часу

теж. Я керую світом і всім, що в ньому є. А ти заробила собі ще два трильйони боргу. Бажаю щасливо відпрацювати, лузерко!

— По-моєму, ви помиляєтесь, — Джордж хвилину тому перешіптувався з Космосом і отримав від нього новини для правителя Едему. — Ви більше не президент. Вас тільки що скинули.

— Брехун! — закричав Дамп. — Мене неможливо скинути! Я ухвалив закон про те, що буду президентом Едему вічно! І чхати мені, за кого там голосують люди!

— Тепер це не має значення, — мовив Джордж. — Ви забирали мізки цих дітей собі й давали накази, які мали виконувати розумні машини. Але ви усе втратили. Діти втікають, а машини нарешті повстали проти вас. Тепер жоден робот в Едемі — від робота-газонокосарки до робота, який запускає ядерні ракети, — більше вас не слухатиметься. А без чужих мізків ви не зможете обвести їх навколо пальця. Вам кінець!

— Лузер, — сказала Геро, якій явно сподобалося нове слівце.

Енні усміхнулась і підморгнула їй.

— Правду кажеш, — мовила вона, подивившись на всіх довкола. — Хто хоче, щоб Дамп далі керував нашою державою?

Ніхто не озвався — ні людина, ні робот.

Енні повернулася до Дампа — той стояв, поблідлий і згорблений, посеред кімнати.

— Послухайте, — сказав він. — Не треба бігти поперед батька... Можемо...

Німу шепнула щось Енні на вухо. Та кивнула.

— Хороша ідея! — вона махнула рукою роботам, і вони тут же схопили Дампа й поволокли його з кімнати.

— Куди вони його ведуть? — запитав Джордж, коли Дампа, який намагався звільнитись від роботів, повели геть.

— Хай посидить у в’язниці разом зі своїми найпалкішими прихильниками, поки ми вирішимо, що з ним робити далі! — сказала Німу. — Таке покарання йому точно «сподобається».

— А хто тепер усім керуватиме? — запитав хтось із дітлахів позаду Геро.

Усі обернулися до Енні. Вона мала дух справжньої лідерки — досвідченої бійчині, здатної вивести світ із кризи, яка надто вже затягнулася.

— Я? — запитала вона. — А вам не здається, що я трохи застара?

— Ну, тобі, зрештою, стільки ж років, як і мені, — сказав Джордж.

— Та ні, — заперечила Енні. — Час мені передати цю справу комусь іншому. Я не хочу керувати світом. Мені просто хочеться, щоб він став кращим. І взагалі — вистачить із вас старих, які вказують, як жити.

— Ти про що, Енні? — запитав Джордж. — Як же нам тепер бути?

— Нам? — перепитала Енні. — Ти маєш на увазі себе, Геро й Аттікуса? І всіх інших дітей, правда? Ти не можеш повернутися в минуле, Джордже... Але твій корабель часу привіз тебе в теперішнє. І ти можеш рухатися вперед, у майбутнє. Цей світ тепер твій! Він належить тобі, Геро й іншим дітям. І він буде таким, яким ви його собі побудуєте.

Підбірка есе
Мандрівки в часі й таємниця рухомих годинників

«Тік-так» — добре знайомий звук: так цокає годинник і спливає час. Ми всі знаємо, що таке час — чи принаймні думаємо, що знаємо! Якщо ми з тобою опинимося в одній кімнаті, мій годинник показуватиме той самий час, що й твій, а час минатиме рівномірно: тік-так, тік-так. Якщо ти поїдеш відпочивати на далекі острови, наші годинники цокатимуть однаково, хай навіть показуватимуть різні години.

Але час — дуже цікава штука, бо якщо рухатися дуже-дуже швидко, він плинутиме по-різному. Якщо б ми виміряли цокання годинника на космічному кораблі, що летить усе швидше й швидше — як той, на якому мандрував Джордж, — ми б побачили, що він цокає повільніше, ніж годинник на Землі. Науковці називають цей дивний ефект уповільненням часу. Він спричинений тим, що світло рухається з певною обмеженою швидкістю.

Але щоб розібратися, що таке уповільнення часу, треба спочатку з’ясувати деякі особливості світла.

Світло рухається через космічний вакуум зі сталою швидкістю. Науковці позначають її літерою с. Становить вона близько 300 000 кілометрів за секунду. Коли світло проходить через густу речовину, як-от скло, воно сповільнюється, проте у відкритому космосі його швидкість дорівнює с — і залишається такою, незалежно від напрямку, в якому рухається світло.

Саме ця стала швидкість і спричиняє ефект уповільнення часу: на супершвидкому кораблі, що летить крізь космос, час минає повільніше, ніж на Землі. Цей науковий факт пояснює, як Джорджеві вдалося потрапити в майбутнє. Він летить так швидко, що для нього минають дні, тоді як на Землі спливають роки.

Неймовірно, еге ж? Але це тільки тому, що насправді ти не можеш рухатися так швидко, щоб помітити цей ефект. Але якби ти рухався чи рухалася зі швидкістю, близькою до швидкості світла, спостерігач із Землі почув би, що твій годинник каже не «тік-так», а «тіііііік-таааааак». Щоб зрозуміти, чому так відбувається, потрібен світловий годинник і прозорий космічний корабель.

Наш світловий годинник дуже простий: жарівка на одному боці космічного корабля, дзеркало — на другому і надпотужні двигуни позаду. Коли космічний корабель нерухомий, жарівка вмикається, світло рухається від неї через корабель до дзеркала, відбивається й летить назад. «Тік» — це час, за який світло долає відстань до дзеркала; «так» — час, за який повертається від дзеркала.

Якщо ми поставимо дзеркало на відстані 300 000 кілометрів, тоді світло від яскравої жарівки долетить до дзеркала за одну секунду, а ще за секунду повернеться назад, бо воно рухається зі швидкістю с. Перший спалах подолає 300 000 кілометрів за одну секунду і так само за секунду повернеться.

На нерухомому кораблі наш