Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

- Його можна врятувати, це ваш друг? - рявкнув один із захисників на барикаді, на весь голос, струснувши одного хлопця за комір, відірвавши його від виду трансформації.

- У теперішніх умовах ніяк неможливо, - просипів той, повиснувши в могутній руці. - Тепер його тільки смерть зупинить.

- Ну вже це я йому забезпечу, нехай тільки залізе! - проревів великий чоловік, відкинув хлопця від проходу і приготувався відбиватися від нової загрози, якщо ця істота піде до них.

Хлопець лялькою покотився коридором бази, через нього перескочив ще один великий чоловік, став поруч і приготувався до бою. Жінки визирали за спинами чоловіків з переляканими обличчями. Другий співробітник лабораторії, що залишився, так і стояв біля завалу, несила відірвати погляд від того, що відбувається в коридорі.

Безперервне людське виття зійшло нанівець і повернулося бурхливим гарчанням, тіло на трупах перестало смикатися.

Трансформація завершилася.

Людина перетворилася на аномальну тварюку.

Тварюка випросталася на весь зріст, мазнувши кінчиками вух по стелі коридору, шумно втягнула повітря в широкі груди, озирнулася під ногами, вихопила вподобаний шматок м'яса і вгризлася в нього. Кровожерливий вищир блиснув відбитим світлом ліхтарів, промайнув довгий язик, роняючи краплі слини упереміш із кров'ю, істота зробила широкий крок до барикади. Дзенькнув, під ногами шматок труби, істота нахилилася, підняла його, але не змогла обхопити її пальцями, заважали кігті. Зі здивуванням розглядаючи руку, вона відкинула трубу й озирнулася в бік аномалії, звідти бігли нові тварюки.

- Дівчата, відтягуйте поранених в інше приміщення, тварюка може відчувати кров! - не озираючись, гаркнув чоловік і зручніше перехопив гостру трубу.

За барикадою видихнули.

- Може, не нападе? - напівголосно припустив один із захисників.

Поки що його надіям судилося збутися. Істота заревіла, розчепірила пазурі та кинулася до аномальних істот, волохатим розчерком, ранячи й калічачи їх дорогою на смерть.

Минув один день, другий, допомога не приходила, у решті співробітників п'ятого рівня в кількості десяти осіб закінчувалася їжа, ліки та надія. Вода поки була, а поранені хворіли, з ран почав сочиться гній, тіло не могло впоратися із занесеною заразою, а аптечки закінчилися. На третій померла жінка і чоловік із важко поранених. Аномальні тварюки поки що не з'являлися, пробували посмажити м'ясо тварюк, але ніхто не зміг його з'їсти, та й воно вже смерділо. Їхній співробітник, який перетворився на істоту, більше не приходив. Пробували знайти другий вихід, але далі коридор перегороджувала аномалія, вийшло тільки знайти трохи їжі. На четвертий день помер ще один чоловік, вирішили проламати стіни між кімнатами, щоб обійти аномалію.

У цей час на рівні замерехтіла пелена, і з неї вивалилася поранена істота, дуже схожа на їхнього зміненого співробітника, у неї на грудях розірваного комбінезона виднілася бирка з написом Адам. Вона бігла коридорами бази, шукаючи їжу для свого відновлення, перекусила трупами, наваленими на місці останнього побоїща, але її сутність потребувала ще більше їжі і свіжішого м'яса. Наступного дня воно відчуло живих за барикадою і почало полювати на них.

Так минали роки, істота іноді приходила на базу до дверей, вона чула своїм чуйним слухом, що там іноді хтось ходить. А може їй щось тут було потрібно, все людське в неї атрофувалося, затерлися спогади хто він був і що тут робив. Залишилися рефлекси, навички відкриття дверей і проходження аномалій, ну і потреба їсти, а кристал усередині потребував більше енергії, і істота полювала на все, що можна було з'їсти. Іноді їй траплялися істоти, які її ранили, і вона тікала, а коли відновлювалася, то пробувала знову на них полювати, іноді виходило, іноді ні, рятував тільки артефакт. Так минули століття.

Зміни тварюка помітила не давно. Краще стало чутно, що відбувається за дверима. Вона чекала, але ніхто не приходив, навідувалася майже щодня, чекала в засідці. І ось одного дня почувся гучний шум у коридорах. Кинулося було туди, але там був уже старий, але складний противник. Тож спостерігало здалеку їхню сутичку, така бажана здобич дістанеться не йому. Шум, крики, здобич пішла, злегка поранивши старого противника, а в коридорі з'явилася перешкода. Але тварюка вміла чекати, така здобич завжди поверталася. Минув ще деякий час і знову шум і знову старий супротивник встиг першим. Цього разу був інший різкий шум, знайомий, стрясалися стіни, але істота з биркою не могла згадати, де вона його чула. Тому чекала розв'язки, і вона настала, старий супротивник не зміг впоратися з прибулими на його територію і підібравши момент, кинулася в атаку.

Розгін, стрибок, поки всі стоять до нього спиною. Маленька не знайома істота почула його одразу, не побігла, а напала сама. Політ у стрибку, дезорієнтація, слабкість, падіння і перед знепритомнінням тварюка відчула такий знайомий старий запах. Це був той, хто колись урятував її та відпустив. Темрява.

Пробудження було важким, навколо була клітка, звідкись воно згадало що це. Виходу не було, їжа була, принюхалася, сюди приходила здобич. Залишалося чекати слушної нагоди для нападу, а чекати тварюка вміла. Єдине дивне відчуття вже не було такого пекучого бажання постійно їсти.

- Тех, ти де бродиш? - викликав я його по зв'язку.

- На п'ятому рівні.

- Можна до тебе?

- Так, тільки одягни бронескафандр, я зустріну тебе при вході.

- Буду за десять хвилин. - я пішов одягатися та збиратися.

П'ятий рівень зустрів мене освітленням у коридорі. Місце недавнього бою вже було прибрано і частково відремонтовано. Решітки тут вже не було, вона стояла далі, а з коридору, де мешкала істота, схожа на кажана, смерділо незрозуміло чим, та настінні панелі залишалися посіченими осколками вибухів. Прибиральники чистили підлогу, але дуже багато було пошкоджень. Тут ще прибирати та відновлювати на тиждень вперед. На розі стояв патрульний дроїд, поруч копошився в проводці технічний, а зі стелі виглядали приготовані до встановлення турелі. Зазирнув по кімнатах, скрізь був бардак, схоже, хтось уже рився. Мене окликнув по зв'язку Тех.