Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

Розділ 17. Адам.

Шум відкривання кришки мед капсули. Очі повільно розкрилися, тіло боліло як від довгого лежання на одному боці, зображення рясніло якимись розмитими яскравими плямами. Я кілька разів моргнув, покрутив очні яблука під закритими повіками, і зір майже повернувся до норми.

- Як почуваєшся Мік? - запитав знайомий голос.

- Хотілося б краще і ще якомога менше в мед капсулу потрапляти. Це все, Кіра, моє лікування закінчилося? Скільки діб минуло з початку лікування?

- Тепер - так, все! Минуло майже два дні. Ми вилікували травми, які ти отримав на п'ятому рівні, очистили організм після аномальних речовин і в тебе підучилися деякі бази з наміченої черги за цей час.

- І цього поки що вистачить, дякую. - пробурмотів я, вибираючись із мед капсули. - ШІ, що з подіями та ситуацією на базі, й у форті?

- Усе нормально, відправляю звіт. - прийшов файл.

- У вас все нормально Кіра. - мені здалася вона засмученою. Під ногами вже крутився кіт, погладив його і почав одягатися. У животі бурчало.

- Так, все гаразд. - відмахнулася вона.

- Вам допомога потрібна якась? - запитав я.

- Поки що ні, ми й самі справляємося. Дякую. - схоже вона дується, що я не розказав їй про кіборга.

Я зібрався і вийшов у їдальню, переглядаючи дорогою звіт ШІ. Жодних видимих змін у житті бази не відбулося, все працювало. Подивився камери на п'ятому рівні, решітки Тех переніс далі коридорами та завів живлення у щитову. Згадав, там же ще була ця тварюка, з биркою, куди її поділа.

- ШІ, а де поділи тварюку?

- У клітці на четвертому рівні. Ось канал відео з місця утримання. - переглянув, жива, лежить у кутку.

- А що з нею?

- У тілі тварини був артефакт, знайдений в іншому світі. Для чого людина з ім'ям Адам вживила його в себе невідомо. Ліка дістала цей артефакт із тіла і після цього тварюка стала не така агресивна. Ось дані її параметрів тіла. - мені прийшов файл. - Судячи з ефекту роботи артефакту можна судити, що саме з ним тіло людини проіснувало стільки років, він стимулює відновлення клітин на молекулярному рівні. Приблизно працює як імплантат регенерації, але через неправильну установку і використання тіло постійно потребувало харчування та еволюціонувало в цю істоту. Так воно і жило на п'ятому рівні, харчуючись в аномаліях живими істотами.

- Виходить, витягли артефакт і тіло вмирає? - кухонний апарат видав їжу, та я почав їсти.

- Поки що не вивчені кінцеві зміни, але тіло змінюється, який буде ефект поки що рано прогнозувати.

- А відомо хто він.

- Адам із лабораторії досліджень артефактів, знайдених в аномальних світах.

 

Інтерлюдія.

"Де ж він?" - повненький молодий хлопець, увесь перемотаний бинтами та в крові, нишпорив по полицях сховища артефактів, шукаючи останній досліджений імплантат з аномального світу.

"Ось він" - він стиснув у кулаку камінь схожий на кристал. Дослідження показало, що біля нього відновлюються клітини та покращується регенерація тіла.

"Нема коли його встановлювати, треба спасати" - хлопець ще кілька хвилин подивився на кристал у руці та з важким зітханням поклав його до рота і з зусиллям проковтнув. Запив водою, зачекав, підняв бинт на животі, де тварюки йому розшматували всі м'язи під комбінезоном. Поки болю не було, діяла аптечка, але з часом він уявляв, що з ним буде. Минуло з десяток хвилин і рани почали поступово затягуватися.

Окрилений удачею він поспішив до барикад на п'ятому рівні, де тримали оборону такі ж співробітники, як і він. Біг і радів, з таким ефектом він зможе протистояти натиску собакоподібних тварюк. Єдиним дискомфортом у животі було відчуття голоду яке поступово збільшувалося. Насамперед він вискочив до барикад, допоміг відтягнути пораненого і схопивши його зброю, шматок гострої труби більше схожої на спис, та допоміг відбити атаку аномальний тварин.

Спочатку все було добре, відбивав атаку одну за одною і якщо навіть його кусали, то рани поступово затягувалися. Але й почуття голоду наростало, після ще десятка укусів він, не контролюючи себе, схопив першу-ліпшу тварюку під ногами та почав їсти, жадібно розриваючи її на частини. Тіло вимагало ще більше смачної їжі для відновлення. Було не зручно розривати тварин, в нього на руці виріс один кіготь, потім другий, стало легше, трохи пізніше стало легше кусати. Тіло саме підлаштовувалося під бажання хлопця. Потім він потягнув носом, запахи та звуки стали краще відчуватися, хлопець стрепенувся та впав.

Зі сторони це виглядало так, чоловік, який тільки нещодавно був товстуном, прибіг зі сховища й атакував з завзяттям аномальних тварюк, одна навала тварин, друга, а потім раптом крутнувся серед навалених трупів тварин, та впав на них, його тілом пробігла хвиля судом, усі м'язи під комбінезоном збільшились, голова неприродньо притулилася до тіла. За мить його вигнуло в дугу, і повітря бази розірвав пронизливий крик людини, сповнений болю, навіть нападники завмерли.

У тих, хто оборонявся за імпровізованою барикадою, брови вилізли на лоб, на обличчях проступив жах, погляди двох співробітників бази засвітилися розумінням неминучого, вони зрозуміли, що зробив хлопець.

- Що з ним, зробіть що-небудь, допоможіть йому ж боляче! - закричала одна жінка за барикадою.

- Нам йому допомогти не вдасться, - сказав один із них, - хлопець використав артефакт і перетворюється на аномальну тварюку, й тепер не зрозуміло, що він робитиме, коли закінчяться аномальні тварини.

Оборонці почали закладати поступово прохід в барикаді.

А хлопця так само трясло на купі трупів, корчило і ламало. З кожною хвилею трансформації він втрачав людську подобу. Волосся змінювалося, пучками полізла дрібна шерсть. Обличчя спотворила гримаса, - і ось це вже не обличчя, а зубаста морда. Щелепи подовжилися, проросли великими іклами та перетворилися на кошмарну пащу. Очі стали жовтими, а вуха витягнулися і загострилися, остаточно змінюючи вигляд людини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍