Кулик Степан - Відродження-3, Кулик Степан

Так. Стоп. Відставити сентименти... Треба про діло думати. А для спогадів ще знайдеться і відповідне місце, і такий же час.

— Вітаю! — трохи підняв капелюха Касперський. — Які плани? Коли висуваєшся? Група ще не прибула?

— І тобі привіт, — відсалютував я у відповідь чашкою. — Плани змінюються.

— Хочеш ще трохи відпочити? — розуміюче кивнув радник. — Не бачу перешкод. Та й правильно це. У бій треба йти з повними силами. Адже там, напевно, не солодко буде.

— Ні. Ти не зрозумів. Плани взагалі змінюються.

Касперський підійшов ближче, подивився уважно і злегка примружився.

— Так, так… Судячи з серйозності твого обличчя, сталося щось дуже важливе. Гм… Дай, вгадаю? Гм… У тебе знову був контакт із небожителями, і ти отримав від них нову інформацію. Так?

— Так.

— І ти готовий поділитись нею зі мною? Ексклюзивно, зрозуміло?

— Ви дуже розумні й проникливі, пане раднику, — не стримав я посмішки.

— Чорт! Судячи з усмішки — інформація приємна. Але не безкоштовна…

— І знову в яблучко.

Касперський зняв капелюх і витер спітніле чоло.

— Гаразд. Домовимося… Якщо твої умови будуть у моїй компетенції та можливості. Кажи.

— Добре… Але, може, до хати зайдемо?

Радник озирнувся і хитнув головою.

— Потім. Зайвих вух немає, тож кажи. Давай швидше…

— Мені пообіцяли суттєво прискорити регенерацію планети. А заразом вирішити всі проблеми з дезактивацією небезпечних об'єктів.

— Офігіти!

Касперський озирнувся, не побачив поряд нічого більш придатного, і сів на сходинку ганку.

— Вмієш ти, приголомшити. Вмієш... Так, ця новина дорого коштує. Усі наші плани треба негайно змінювати. Тепер зовсім інше життя буде. До речі… «Значно прискорити» це як за термінами?

— Вибач. Не здогадався уточнити. Але, гадаю, у рази точно. Отже рахунок піде не на десятки років, а лише на роки. Втім, у мене ще буде можливість поставити це запитання. Тож не сьогодні-завтра дізнаєшся. Але це ще не все.

— Навіть так, — Касперський знову витер лоба. — Давай, добивай старого.

— Друга Земля.

— А ось зараз незрозуміло… У якому сенсі?

— Союз Світів знайшов для нас ще одну планету з ідеальними для життя людей умовами і пропонує допомогу у її колонізації.

— Ти жартуєш? Так? — радник аж підскочив.

— Ні…

— Чорт! Звучить дуже смачно. А у перспективі… Ммм… Навіть охопити подумки усе зараз не можу. Це треба добряче обміркувати. І що взамін?

— Ну, мені теж доведеться дещо зробити для них.

— А ти зможеш?

— Не знаю, — знизав я плечима. — Але старатимуся.

— Трясця! Леоніде, я навіть не знаю, що сказати! Це настільки неймовірно, що навіть у голові не міститься. Друга земля. Твою ж дивізію!.. Друже, братику… ти вже постарайся. Це ж мрія не одного покоління землян. А я… я все, що можу… Давай, називай свою ціну? Усе отримаєш. Присягаю.

— Не хвилюйся. Нічого неможливого… Просто мені доведеться на якийсь час покинути Землю. Тому я хотів би подбати про своїх друзів.

— Про кого?

— Наприклад, про мене…

Оленка стояла в дверях, одягнена в легкий халат, поли якого раз у раз здіймалися протягом, відкриваючи стрункі ніжки.

— Ха, — пирхнув Касперський, дивлячись на неї знизу вгору, користуючись можливістю побачити трохи більше, ніж хотіла показати білявка. — Маю сумнів, що тобі потрібна допомога. Я б швидше вирішив, що когось треба захистити від твоїх задумів.

— Давайте не будемо марнувати часу на дурниці, — зупинив я назріваючу перепалку, нехай і жартівливу. — Але, Оленка має рацію. Вона теж входить в перелік моїх друзів.

— Гаразд, базару немає. Слухаю… Усе що зможу.

— Я полегшу тобі це завдання. Після мого відходу, тут залишаться флаєри. Вони б вам знадобилися, не так, пане раднику.

— Ще б пак, — ледь не облизнувся той. — Але хто ними керуватиме?

— Андроїд-пілот теж залишається. Я переключу його на Олену. І вона ж отримає право надавати доступ до флаєрів. Тобто стане кимось, на кшталт командира судна і стюардеси в одній особі.

— Ух ти! — сплеснула у захваті дівчина. — Круто. У мене буде свій андроїд і флаєр.

— З умовою, що ти на них не тільки кататимешся, а й допоможеш уряду.

— Подивлюся на їхню поведінку, — пирхнула Оленка. Але відразу додала. — Само собою. Я хоч і блондинка, але ж не зовсім дурепа.

— От і домовилися, — підбив межу Касперський. — Розмір зарплати та робочий графік обговоримо пізніше. Будинок теж залишиться в твоєму розпорядженні. Давай далі, Леоне. Адже коло твоїх друзів не обмежується однією дівчиною?