Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Драгана просити двічі не довелося. Вже мить і він сидів з іншого боку.

- Якщо чесно, то я трохи боюся. – Доїдаючи свою порцію запашної м’ясної запіканки, Мира поставила тарілку на піднос та подивилася на чоловіка. – Не впевнена, що зможу впоратися. Та й за тебе я хвилююся. Що якщо там щось трапиться.

Вдивляючись в очі дружини, Драган відклав свій прибор. Піднявшись із ліжка, він відніс піднос назад на стіл, а потім, сівши коло Мири та ніжно пригортаючи її до себе, промовив:

- Я ні хвилини не сумніваюся в тому, що ти впораєшся із обов’язками імператриці. Головне, не бійся висловлювати те, що в тебе тут – він торкнувся дівочої скроні. – І тут – Рука ніжно опустилася на місце де швидко билося серце. – До того ж, ти не будеш одна.

- Здається Троян мені не дуже довіряє. – Мира ледь посміхнулася, згадуючи пронизливий погляд чоловіка. – І знаєш, я його зовсім в цьому не звинувачую. Знаючи ким був мій батько, я б собі також не вірила.

- Троян дуже хороший і вірний друг. Я його знаю ще з дитинства. Він тебе не образить. Ти можеш йому довіряти.

- А як же ти? Хіба тобі не потрібна буде допомога друга, там за горами?

- Там все погано, але ж не смертельно. Я впораюся і сам. До того ж, Троян буде мені корисніший тут ніж там. 

- А я зовсім не знаю, як воно – жити за межами Цитаделі. – В голосі Мири можна було відчути нотки суму. – Все своє життя я мріяла, що колись втечу звідси. Подолаю гори і опинюся подалі від всього цього безумства. Подалі від власного батька. Мені завжди здавалося, що там все зовсім інакше. Інші люди, інше життя. Я гадала, що зможу бути там нарешті вільною.

- Життя там зовсім не схоже на тутешнє, Миро. – Чоловік говорив спокійно та виважено – Багаторічна війна та жадібність твого батька за всі ці роки зробили із колись процвітаючої імперії збіднілу, потопаючу в безкінечному голоді та хаосі країну. Там, де колись панувало життя і лився рікою сміх, тепер залишилися лиш смерть та вічна скорбота. За межами Цитаделі, окрім як крові та болю, ти б не знайшла нічого. Роками, воюючи із Владленом, я намагався знаходити в містах і поселеннях однодумців, людей, щоб підтримували мене та непомітно перебирали владу у свої руки. І таких, що ненавиділи колишнього імператора було чимало. Тому, зараз у більшості міст Острова вже встановленні мої закони і головні посади очолюють мої люди, які намагаються відродити колишнє життя та добробут. Однак, на превеликий жаль, ще лишилися ті, що не прагнуть підкорятися. От саме вони і створюють проблеми, сіючи хаос та беззаконня. І якщо не придушити повстання зараз, то потім може бути запізно.

- Розкажи мені про магію. Невже батько і справді винищив її всю?

Драган усміхнувся.

- Винищити магію не так вже і просто. Навіть, скажу більше, що це практично не можливо до поки живе її Серце.

- Серце? – Мира вже чула колись історію про серце, та зараз чомусь не могла згадати де саме.

- Так, Серце. Це жива енергія, що насичує сам Острів чарами. Без нього б це місце було просто не придатним до життя і його вже давно захопили демони.

Мира з цікавістю повернула голову до Драга. Його слова її неабияк здивували.

- Якщо вірити одним дуже давнім записам, то Боги-Засновники, створюючи нашу планету, закладали в острова та океани частинку власної магії, що здатна була насичувати землі особливою енергією та захищати їх від чогось лихого і темного. Так би мовити – наповнювати все довкола життям та чарами. Саме такий їх дар і назвали Серцем. До поки існує Серце, доти й існуватиме магія та житиме сам Острів. Твоєму батькові так і не вдалося віднайти серце та заволодіти ним, привласнивши собі його силу. А тому, всі його зусилля, вважай, були марними та не надійними. Адже, люди наділені магією, хоч і дуже слабкою, продовжували народжуватися. Та й енергія, необхідна для життя Острова і надалі продовжувала живити ці землі.

- Привласнити силу? – Розповідь чоловіка все більше і більше захоплювала Миру.

- Розумієш, силою, що є в Серці можна заволодіти. Забрати її собі. Однак, маючи такий потік енергії і майже Божественну міць, не кожен зможе винести це. Тут можливі два варіанти, або ти помреш, або тобою заволодіє щось дуже лихе. Та й земля, що позбавлена Серця, з часом почне перетворюватися на пекло, сповнене демонами та темними магами.

- То виходить, що це Серце надважливе для кожного і дає сили всім магам і самій землі? То чому ж воно не захистило всіх від тиранії батька?! Чому не дало більше сили тим, хто її так потребував?!

- Це працює трохи не так. – Драган усміхнувся. Його вражало те, як Мира переймалася всім цим. – Серце здатне захищати від демонів і зла куди більш могутнішого за Владлена. Окрім цього, воно лиш наповнює все довкола енергією і не вказує, як нею розпоряджатися. Однак, вже на протязі багатьох років посил цієї самої енергії зменшився, неначе хтось заблокував Серце та виставив свого роду бар’єр, що дозволяв лиш випускати стільки енергію, скільки необхідно для життя. Не більше і не менше. Можливо, саме через цей блок Владлен так і не зміг знайти його.

Мира ще більше замислилася. По-перше, вона добре розуміла те, що вже точно хтось їй розповідав історію про це Серце і його важливість для Острова. Та ці спогади чомусь були не чіткими та туманними. По-друге, вона збагнула, що хтось надійно сховав цю життєву силу від її батька, знаючи, що може трапитися у разі, якщо він заволодіє Серцем. По-третє, якщо Серце зараз заблоковане, то  повністю відновити магію на Острові і захистити його буде не можливо.