божественного Причастя». Сказав йому ігумен: «Нині, пане мій, отче Саватію, іди до молитовного храму і почекай мене там. Я ж піду до хворого і скоро повернуся до твоєї преподобности, вранці-рано прийду до тебе». Сказав святий Саватій: «Не відкладай, отче, до ранку, не знаємо-бо, чи нині дихання наше зберемо з повітря. А що після того має статися, про це як маємо знати?» Це сказав святий, провіщаючи свій швидкий до Бога відхід. І не смів більше Натанаїл щось супротивне говорити йому, бачивши його, що Божий угодник, але, чинячи за його бажанням, причастив його (після сповіді) Божественних Таїнств Христових і, приязне в Христі давши цілування, сказав: «Прошу тебе, рабе Божий, почекай мене на Вига-ріці при молитовному храмі». І обіцяв святий чекати там ігумена. Він-бо пішов до хворого, а преподобний до названого храму. У ньому ж дяку Богові за отримання Причастя і за всі Його благодаті віддавши і досить помолившись, увійшов у келію, що при храмі була, і, в ній замкнувшись, готував блаженну свою душу, аби віддати її в руки Божі. У той час купець один з великого Новгорода, на ім'я Йоан, шляхом водним ішов з товаром своїм, пристав до того храму молитовного, який при березі стояв, і, вийшовши з корабля свого, поклонився у храмі святим іконам, і, до келії прийшовши, побачив у ній преподобного Саватія, і прийняв благословення від нього. Святий же, благословення йому давши, повчив його досить із Божественного Писання, наставляючи на добрі діла. І користь прийняв купець, і хотів дати святому з маєтку свого на потребу, був-бо багатий вельми. Преподобний же нічого не хотів від нього прийняти і сказав: «Якщо хочеш робити милостині, маєш потребуючих, я ж нічого не потребую». І учив Йоана про любов до убогих, і милосердя, і про инші чесноти. Муж же той печальним був, що нічого не взяв у нього старець, а преподобний, хотівши утішити його, сказав до нього. «Дитино Йоане, перепочинь тут до ранку, і побачиш благодать Божу, і безтрудним шляхом підеш у дорогу свою». Але Йоан хотів відплисти звідти — і зразу землетрус був, і хвилі в ріці і в морі — і злякався Йоан, бачивши несподівану зміну повітря і хвилі води великі, і заночував там. Коли ж настав ранок, прийшов Йоан до келії, хотівши від Саватія преподобного прийняти благословення і вирушити в путь свою, бо хвилі води стишилися, і постукав з молитвою у двері, але не отримав відповіді. Коли постукав удруге і втретє, відчинив двері і, увійшовши всередину, побачив святого, що сидів у мантії і в кукулі, і кадило обабіч нього стояло, і говорив до нього: «Пробач мені, рабе Божий, насмілився увійти до тебе, бо маю любов і віру до твоєї святости. Прошу ж твою преподобність, подай мені благословення на дорогу, щоб щасливо ішов я, твоїми святими молитвами». Коли це Йоан промовив, не було голосу ані послуху — уже-бо чесна і свята душа Саватія преподобного до Господа відійшла, пахощі ж великі у келії чулися. Йоан же, бачивши, що нічого йому не відповідає преподобний, і думаючи, що заснув, підійшов до нього, торкаючись рукою, і побачив, що він помер у Господі, — і злякався, разом і розчулився, і гарячі з очей випустив сльози. Тим часом ігумен Натанаїл від хворого повертався, прийшов і бачив святого, що переставився, і обцілував чесне його тіло. І розповідали один одному, ігумен і купець, про преподобного. Один — як Божественні Таїнства угодникові Божому подати вчора сподобився, инший ж — як душекорисними бесідами його насолоджуватися удостоївся. І, відспівавши надгробне, поховали чесне святе його тіло, віддавши землю землі. Помер Саватій преподобний місяця вересня у двадцять сьомий день, в який же і пам'ять його шануємо, на славу Бога, у Тройці славленого, Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж честь і поклоніння навіки. Амінь.
У той самий день житіє преподобного отця нашого Зосими, ігумена Соловецького
Через один рік після переставлення преподобного Саватія хотів Бог піднести і прославити місце, на якому угодник Його багато років трудився на Соловецькому острові, — у пустелі тій обитель для багатьох инокуючих преславну і превелику влаштувати. Вибрав на те діло мужа за серцем своїм подібного на першого пустиннолюбного подвижника, про якого перед нами лежить слово, — преподобного отця нашого Зосиму. Був же він із меж Великого Новгорода, із села великого, названого Толвуя, що біля озера Оніга. Батьки його Гавриїл і Варвара, християни вірою, у благочесті перебували, від них же народжений був і вихований у книжному навчанні, і на чесноти наставлений, і був тихий, і смиренний, і лагідний, соромився юнацьких звичаїв. Коли ріс тілом і духом, намагався із божественних книг здобути бісер розуму і, здобувши, зрозумів богоугодне і багатство доброти Божої пізнав. Полюбивши чистоту і відмовившись від шлюбу (не тому, що його зневажав, але тому, що благорозумність любив), цнотливий юнак уникав перепон до богоугодництва, слухаючи апостола, який казав: «Той, хто не одружився, піклується про Господнє, як догодити Господові, а той, хто одружився, піклується про мирське, як догодити жінці». Щоб єдиному догодити Богові, відрікся догоджання тілу і на природні насолоди наклав вуздечку повстримности. Коли примушували батьки його до шлюбу, стомився і пішов з дому отчого, чернечий прийняв одяг і життя, відрікшись від світу, й оселився в одному безмовному місці поблизу дому як відлюдник, і віддався молитвам, і постові, й иншим такому життю відповідним трудам, працювати для Господа починаючи. Хотів же мати наставника собі: не досить йому було з читання книжного навчатися життя добродійного і монаших подвигів, але потребував такого досвідченого вчителя, який би показав йому на ділі те, чого старанному до добра юнакові навчитися годиться. До того ж і близьке до своїх перебування небезперешкодним для себе маючи, думав від сусідства мирян віддалитися зовсім і відійти в пустельні місця, які для перебування ченця надаються: розгорівся-бо в серці його вогонь любови божественної і на досконалість добродійну його наставляв. Ще ж і мав бажання десь якось загородити монастир, не лише для себе, а й для инших, що монахами бути хотіли, і молився за те до Бога, аби показав йому місце і зручність для задуманого діла. І Божим Провидінням знайшов добродійного мужа, монаха Германа, того, який раніше з преподобним Саватієм у (Половецькому прожив острові. Він розповів Зосимі блаженному все про преподобного Саватія детально і про острів той сповістив йому, що віддалений від поселень світських,
