Ліра Куміра - Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра

Глава 50. Перше тренування «комом»

Після обіду чоловік відвів мене на полігон, на якому проходитимуть мої заняття з наставником. Чіпа я віддала своєму благовірному, який довго відмовлявся і боявся брати в руки малечу, він так і сказав:

- Амі, я тебе звичайно обожнюю, але ЙОГО я і пальцем не торкнуся, - бурундучок як пити дати образився, сховавши мордочку у складках моєї мантії.

- А якщо я дуже-дуже попрошу? - спробувала зробити миле личко, але схоже перестаралася, тому що Кіл похитав головою, але знову відмовився.

- Ні, навіть не намагайся, - був він непохитний.

- Ну гаразд, - хлюпнула я носом, - Спробую з ним домовитися, щоб нікуди не втік, інакше його розвоплотять, - я зробила великі очі, ляскаючи віями, але і це виявилося провальним способом тиснути на жалість.

- Я не піддамся, навіть не вмовляй, - він так категорично відмовлявся, але при цьому продовжував стояти поруч, що це навело мене на думку.
Я опустила малюка на землю, шепнувши йому на вушко пару слів, здається Чіп все зрозумів, тому що єдине його око пустотливо блиснуло, і він підбіг до ноги мого чоловіка, присівши поряд з ним. Кіл відступив на крок, звірятко повторив його рух, так вони і пересувалися по полігону, поки мій дракон не зітхнув:

- Ваша взяла, ми йдемо додому на відстані, і ти ведеш себе пристойно, - він погрозив бурундучку пальцем, і той кілька разів підстрибнув на місці.
А після цього моя дивна парочка пішла, так і тримаючись на невеликій відстані. Що ж, перший крок було зроблено. Упевнена, вони потоваришують.

- Дресуєте? - здригнулася, магістр Астеріан пересувався занадто безшумно, і я пропустила момент, коли він опинився поруч зі мною. - Що Ви, як можна дресирувати звірка, тим більше неживого, - пробурчала я, на що наставник лише хмикнув.

- Я про Вашого чоловіка, - я хотіла було обуритися, але, побачивши в очах викладача смішинки, відразу передумала, вирішивши підтримати його гру.

- І як? Думаєте, у мене вийде?

- Сумніваюся, але спробувати в будь-якому випадку варто, - магістр зняв мантію, починаючи наш перший урок, - Ви ж не використали стихії після втрати браслету? - Я негативно кивнула:

- Ні, трохи побоююся, - зізналася йому.

- У принципі, я так і думав. Що ж, почнемо. На полігоні будь-яка магія повністю екранується і поглинається стінами, тому можна не боятися використовувати і відточувати свої вміння. Для початку пропоную попрактикуватися у магії вогню. - Наставник зробив мені запрошуючий жест, вказуючи на мішені далеко від нас.

- Ось так прямий одразу з вогню? - Засумнівалася я.

- А чому б і ні? - Ну якщо він так хоче... Я кивнула, погоджуючись, - Чудово. Тоді спробуйте створити вогнену кулю і кинути її туди, - він вказав на першу з мішеней, а я задумалася.
Користуватися вогненою магією я не вміла, у мене звичайно була одна спроба «зайнятися», але вона вийшла не надто вдалою, та й не хотілося б мені починати своє навчання зі злості.

- Я не знаю як, - виклала, як на духу, свою проблему.

- Ви ж користувалися в минулій своїй академії вітрям і водою, тож тут принцип той самий, тільки тягнутися потрібно до вогненої складової, - сказано-зроблено.
Я заплющила очі, звертаючись до свого внутрішнього джерела, і представила перед собою невеликий потік вогню, намагаючись «взяти» необхідну мені частину своєї сили.

- Добре… - прокоментував наставник, і я наважилася подивитися на те, що в мене вийшло. Цілком непогано, невелике таке сонечко. - Тепер замахніться ним і направте свій імпульс у бік мішені, - я повторила вказівки наставника, відправляючи вогняну «кульку» в політ.
Гримнуло так, що від мішені не залишилося і недогарків, а нас знесло ударною хвилею, змусивши прилягти на траву метрів за десять від нашої початкової позиції. Ну… Перший млинець завжди комом?

- Кхм... Однак, - тільки і зміг промовили магістр, на що я тільки знизала плечима, мовляв «а що Ви хотіли, я ще не призвичаїлася». - Давайте, мабуть, почнемо з чогось нешкідливого, - прийняв рішення мій наставник, і я відразу ж погодилася.
Так ми й попрактикувалися у воді, вітрі і навіть землі, після останнього нам довелося відкопуватися, одяг наш при цьому виглядав так, ніби ми години дві приймали грязьові ванни.

- Ну… Могло бути й гірше, - видав наставник, на що я скептично підняла одну брову. - У всякому разі ми залишилися цілі, - сміялися ми довго і від душі, справді, пощастило так пощастило.

- Ще щось спробуємо? - З надією запитала я, але магістр відмовився:

- На сьогодні досить. Продовжимо завтра, - він підняв свою вцілілу мантію і попрямував до виходу. А потім схоже щось згадав, бо різко зупинився, звертаючись до мене:

- Я тут трохи почитав... - Він зробив паузу, але все ж таки продовжив, - Це на рахунок Вашого звіра. Думаю, йому можна повернути нормальний вигляд, - слова наставника мене зацікавили.

- Це як? - подала голос, боячись злякати викладача, що відразу підійшов.

- Якщо Ви «підгодовуватимете» його своєю магією, то це має допомогти.

- «Підгодовувати»? - Уточнила я, і магістр кивнув, - Можна спробувати! - З ентузіазмом зібралася вже бігти до малюка, щоб почати прямо зараз.

- Але Вам краще не поспішати і робити це під наглядом. - тієї ж миті зупинив він мій запал, - Я ще почитаю, а завтра ми спробуємо разом, – радості моєї не було меж, я затанцювала на місці, дякуючи магістрові:

- Спасибі! Велике вам спасибі! - Чоловік кивнув і зник у вогняному порталі.

- Ех, добре йому, а мені доведеться ніжками, - хоча засмучуватися нічого, вже завтра ми постараємося допомогти Чіпу, і тоді, можливо, Кіларіан не буде ставитися до малюка так неприязно.
Я посміхнулася своїм думкам і побігла у бік сімейних будиночків. Додому!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно