Річард Фейнман - Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака, Річард Фейнман

маленької площі перед будинком, у якому жила мати нашого керівника. Стояли і грали, а його мати, тітка і т. д. вийшли до нас. Вони були у фартухах, видно, в той момент працювали на кухні, і бачили б ви їхній захват — вони мало не плакали від радості. Приносити людям радість було дуже приємно. Люди висовувалися з вікон — просто клас! Мені згадався перший приїзд у Бразилію, коли я побачив самба-оркестр і без тями закохався в цю музику. А тепер я сам граю в такому оркестрі!

До речі, коли ми йшли по вулицях Копакабани, я помітив у натовпі перехожих на тротуарі двох молодих дам з посольства. Наступного тижня мені прийшов лист із посольства з подякою за «велику справу, яку я роблю, бла-бла-бла», ніби я ставив за мету покращити стосунки між Сполученими Штатами Америки і Федеративною Республікою Бразилія. Так що я займався «великою» справою.

На репетиції мені не хотілося одягати свій звичний одяг, у якому я ходив в університет. В оркестрі грали люди дуже бідні, усі були у старому заношеному одязі. Тож я взяв якусь стару футболку, старі штани і т. д., щоб не виділятися. Але в такому вигляді не годилося ходити у вестибюлі розкішного готелю на Авеніді Атлантики в Копакабані, тож я спускався ліфтом у самий низ і проходив через підвал.

Незадовго до карнавалу мало відбутися особливе змагання між різними пляжними школами самби — Копакабана, Іпанема, Леблон. Там було три чи чотири школи, і серед них наша. Ми мали пройти в карнавальних костюмах по Авеніді Атлантики. Я почувався трохи незручно від думки, що доведеться йти в барвистому карнавальному костюмі, адже я не був бразильцем. Але потім виявилося, що ми будемо одягнені греками, і я подумав, що грек із мене не гірший, ніж із бразильців.

У день виступу я обідав у ресторані готелю, підходить до мене метрдотель — він часто бачив, як я вистукую ритм на столі, щойно зачую самбу, — і каже:

— Містере Фейнман, сьогоді ввечері буде один захід, вам сподобається. Щось тіпіко бразільєро. Школи самби пройдуть маршем прямо під готелем. Прекрасна музика — вам неодмінно треба це почути.

— Ну, не знаю, — кажу, — увечері я зайнятий. Не знаю, чи зможу.

— О! Вам би дуже сподобалося! Не можна пропускати таке! Це тіпіко бразільєро!

Метрдотель і так мене вмовляв, і сяк, але я сказав, що навряд чи в мене вийде, і він був дуже розчарований.

Увечері я переодягнувся у старий одяг і вислизнув через чорний хід, як завжди. На будівельному майданчику ми переодягнулися в карнавальні костюми й почали спускатися по Авеніді Атлантики — сотня бразильських греків у костюмах з пап’є-маше. Я йшов у задніх рядах, граючи на фрігідейрі.

По обидва боки Авеніди зібралися великі юрби людей, у кожному вікні повно народу. І от ми спускаємося до готелю «Мірамар», де я жив. Люди стоять на стільцях і столах, безкінечне море народу. Ми граємо, граємо дуже швидко, і підходимо до готелю. Раптом я бачу, як один офіціант підскакує, показує в мій бік, і через весь цей шум я чую його крик: «ПРОФЕСОР!». Так метрдотель дізнався, чому я не можу ввечері подивитися на змагання шкіл самби, — я беру в ньому участь!

Наступного дня я побачив одну даму, з якою ми постійно зустрічалися на пляжі, вікна її кімнати виходили на Авеніду. До неї напередодні приходили друзі, щоб подивитися на парад шкіл самби, і коли ми йшли під вікнами, її приятель сказав: «Послухайте, як класно той хлопець грає на фрігідейрі!». Мені вдалося! Завжди приємно, коли в тебе виходить те, що, по ідеї, ніяк не мало вийти.

Коли настав час карнавалу, багато людей з нашої школи не прийшло. З нагоди карнавалу ми пошили спеціальні костюми, а людей не вистачало. Можливо, вони подумали, що в нас немає шансів виграти у великих шкіл самби, не знаю. Ми день за днем працювали, репетирували, марширували, а коли настав карнавал, багато людей з оркестру не прийшло, і ми не дуже добре виступили. Навіть коли ми вже йшли по вулиці, частина оркестру десь розчинилася. Дивний результат! Я так і не зрозумів до пуття, що відбулося, можливо, головне задоволення й азарт полягали в тому, щоб виграти змагання пляжів, можливо, людям здавалося, що це їхній рівень. До речі, те змагання ми виграли.

Під час того десятимісячного перебування у Бразилії я зацікавився енергетичними рівнями легких ядер. Я розробив теоретичну частину, сидячи в готелі, але хотів подивитися експериментальні дані. Над цією самою темою працювали в Лабораторії ім. Келога в Каліфорнійському технологічному інституті, тож я налагодив з ними контакт, домовившись про час, за допомогою одного радіолюбителя. Я знайшов у Бразилії радіолюбителя і раз на тиждень приходив до нього додому. Він встановлював зв’язок з радіолюбителем із Пасадени, давав мені позивні (бо такі сеанси були, строго кажучи, незаконні) і казав:

— Тепер перемикаю вас на ДКФК, він сидить поруч і хоче з вами поговорити.

— Говорить ДКФК, — кажу, — скажіть, будь ласка, відстань між рівнями атома бору, про які ми говорили минулого тижня… — і т. д.

Я використовував експериментальні дані, щоб внести поправки у свої константи й перевірити, чи на правильному я шляху.

Перший радіолюбитель пішов у відпустку і дав мені координати свого колеги. Цей другий хлопець був сліпий, але з радіостанцією справлявся добре. Обоє радіолюбителів були дуже милі хлопці, і зв’язок із Калтехом, який ішов через них, виявився дуже ефективним і корисним.

Що стосується самої фізики, то я добре попрацював і досяг змістовних результатів. Їх потім розвинули й перевірили інші дослідники. Однак мені здалося, що теорія, аби все трималося купи, вимагає стільки «феноменологічного уточнення констант», що я не був упевнений, чи в ній узагалі є сенс. Мені хотілося глибшого розуміння природи ядра, але я не був упевнений, що це має значення, тож не розвивав своїх побудов далі.

Що стосується бразильської освіти, у мене теж був цікавий досвід. Я вів заняття у групі студентів, майбутніх викладачів, бо в той час можливостей суто наукової роботи у Бразилії було для кваліфікованих кадрів не так уже й багато. Мої студенти вже прослухали багато курсів, і це мав бути найскладніший курс з електрики і магнетизму — рівняння Максвела і всяке таке.

Університетські аудиторії були розкидані по всьому