— єзуїт, священик (з 1901), вчився у Кентербері, Парижі та Ліоні, спочатку служив як парафіяльний священик, у 1905–1914 pp. був професором догматичного богослов’я в Анже, під час війни служив військовим капеланом, у 1919–1931 pp. працював професором богослов’я у Папському Григоріянському університеті. Завдяки своїй книзі “Таїнство віри” (Mystery of Faith, 2 тт., London 1940, 1950) став загальновизнаним авторитетом у сакраментальному богослов’ї. Про нього див.: Bernard Leming. A Master Theologian: Father Maurice de la Taille: 1872–1933 // Month 163 (1934) 31–40. ">[292] на Григоріянумі. Я став писати другу габілітацію “De principio spirationis”[293]. Іспити зложив я дуже добре і став “magister aggregatus”[294]. Крім того, в Римі я студіював мистецтво і познакомлювався зі всіми римськими справами. Від францішканів я перенісся до колеґії Сан Люїджі дей Франчезі, а опісля до нашої колеґії на П’яцца Мадонна дей Монті, З, яку відчинено 1921 року[295], і ректором став отець Березовський[296].
При кінці 1920 року приїхав до Риму митрополит Андрей[297]. Його положення було дуже тяжке і загалом уся ситуація ставала нестерпима[298]. Правительство президента доктора Є. Петрушевича перенеслося до Відня, а отаман Симон Петлюра не вдержався і перенісся до Тарнова і Варшави. Митрополитові грозили атентатами, і він бачив, що в тому часі на галицькому терені нічого не можна вдіяти та й тому виїхав через Відень до Риму і замешкав в отців-редемптористів, на вія Меруляна. Хтось-то мені казав, що він заїхав до Колеґії Піо Лятіно, але кінець кінцем я знайшов його в редемптористів на вія Меруляна. В одній з розмов він сказав мені, що віддав Духовну семінарію у Львові отцям-василіянам. На це я відповів, що недобре сталося, бо безженні священики тратять осередок, в якому і біля якого гуртувалися. Єпископ Боцян, вернувши з Сибіру, занепадав на здоров’ю і занедужав на запалення легенів. Отець віце-ректор Дмитро Яремко помер на засланню. Не було тоді нікого, хто міг би взяти ведення Духовної семінарії в свої руки. Митрополит не відповів на це нічого, тільки розповідав про безвихідне положення українців в Галичині. У вільному часі опроваджував мене по римських церквах і музеях. Багато різних представників заходило тоді до нього, і можна сказати, що він заворушив тоді своєю появою цілий Рим. У тому часі мав виклад про східне монашество. В митрополита Андрея були навіть представники сибірських ґенералів, що воювали з большевиками. Поляки, передусім отець-прелат Скірмунт[299], стали параліжувати акцію Митрополита, і приїхав до помочі вірменський архиєпископ Теодорович
