Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Чоловік замовк. Перестав дихати. Жак зрозумів, що допомогти йому вже не можна, але й кинути здавалося йому жорстокістю.

— Дорогу! Дорогу! — почув він знайомий голос.

Озирнувшись, Жак побачив, що двоє — чоловік і жінка — несуть пораненого. Сукня жінки була в плямах крові й вуличного бруду.

Жак одразу впізнав цирульника Жерома і його сестру, її обличчя і погляд, такий спокійний тоді, коли вона ішла поміж двома жандармами, тепер був сповнений скорботи.

— Куди ви його несете? — запитав Жак, кинувшись до них.

— До мене в цирульню, — відповів Жером. — Уже багатьох ми туди перенесли, справжній госпіталь… А тут ще й ще…

— Візьміть і цього! — благально промовив Жак.

Жером лише поглянув на чоловіка, що лежав, і похитав головою:

— Ні, з цим уже все! Нас чекають інші… Дорогу! Дорогу!..

Жак простежив очима, поки брат і сестра зникли зі своїм тягарем. Тоді він знову приєднався до своїх.

— От лихо! — вигукнув хтось. — Адже гарматні ядра з Бастілії можуть влучити в місто, обрушитися на мирних людей! Що нам робити?

Несподівано у натовпі з'явилися міські пожежники. Вони притягли з собою пожежні шланги і спрямували струмені води на галереї Бастілії, розраховуючи, що мокрі гармати будуть нездатні для бою, та, побачивши, що їхні зусилля марні, пожежники облишили свої шланги і теж взялися до зброї.

На гарматні постріли з Бастілії тепер відповідали кулі тих, що вели облогу, — солдатів французької гвардії і міської міліції.

Відставний драгунський офіцер Елі став натхненником атаки і добровільно взяв на себе обов'язки воєначальника.

Кілька разів обложники кидалися на взяття другого мосту. Та щоразу постріли з валу зупиняли їх, вкриваючи землю вбитими й пораненими.

— Без гармат нам не впоратися! — досадливо сказав Елі. — Тільки гарматні ядра можуть змусити фортецю здатися.

Про те, як взяти Бастілію, думали не тільки ті, що вели облогу.

— Пропустіть мене! — вигукнув столяр Меден. — Я знаю, як здолати фортецю! Треба зробити величезний таран і пробити стіни цитаделі.

— Ні, це не годиться! — Пивовар з Сент-Антуанського передмістя відштовхнув Медена. — Мені прийшла в голову чудова думка. Бастілію треба спалити, інакше її не здолати! Для цього треба підпалити бочки з гвоздичною і лавандовою олією і нею облити фортецю за допомогою пожежних помп!..

Найрізноманітніші пропозиції так і сипалися, але генерал-майор паризької міліції де ля Косидьєр рішуче їх відхиляв.

— Друзі! — сказав він. — Бастілія — фортеця, і її можна взяти тільки правильною облогою і штурмом.

Нарешті таки прибули й гармати, захоплені в Будинку інвалідів. Пролунав перший залп. Відразу в серцях штурмуючих відродилася надія; кожен з новим завзяттям взявся до своєї зброї: хто за рушницю, хто за шаблю, хто за пістоля.

Побачивши, що натиск натовпу зростає, інваліди фортечного гарнізону одностайно й рішуче зажадали від де Лоне, щоб він здався.

Де Лоне не був певний в інвалідах з самого початку і запропонував решті гарнізону — швейцарцям розстрілювати за його розпорядженням тих інвалідів, які відмовляються йому підкорятися. Він домовлявся про це з швейцарцями німецькою мовою, розраховуючи, що ніхто не зрозуміє його слів. Швейцарці погодилися. Та серед інвалідів був солдат, який здійснив на своєму віку чимало походів у іноземні країни, отож знав і німецьку мову. Він попередив своїх товаришів про небезпеку, яка їм загрожувала. Проте інваліди не злякалися погроз, а вирішили чинити опір комендантові.

Побачивши, що й у самій фортеці він не має підтримки, де Лоне занепокоївся. Він вірив, що самих куль, якими поливали обложників, не досить, і наказав кидати на штурмуючих ще й каміння. Великий камінь розтрощив зубець нижньої вежі. Осколки, великі й малі, полетіли на землю. Кремезному чоловікові, що стояв поряд з Жаком, осколок поцілив у голову. Той, зойкнувши, повалився на землю. Менший осколок попав Жакові у праву ногу. Від нестерпного болю Жак ледве не знепритомнів і на мить заплющив очі. Шарль кинувся йому на допомогу.

— Зіприся на мене, та міцніше! — І Шарль підтримав Жака, що скорчився від болю.

— Доки можу, йтиму сам! — отямившись, сказав Жак. — Ось подивися на Елі!

Елі справді міг правити за приклад мужності й безстрашності. Обличчя його почорніло від порохового диму, піт лив струмками, з рани на лівому плечі точилася кров. Та він не випускав а рук рушницю і невтомно стріляв.

Інваліди першими вимовили слово: «Капітуляція». Тоді де Лоне з похмурим виглядом повільно піднявся на платформу вежі Свободи. Солдати, гадаючи, що він хоче переконатися, чи вірні їхні донесення про стан справ, чекали його повернення. Та помилилися, комендант мав на думці інше — він на ходу схопив тліючий гніт і попрямував туди, де зберігався порох, щоб висадити в повітря Бастілію. Але біля порохової камери стояв вартовий — солдат Ферран. Він розгадав наміри коменданта і, вирішивши перешкодити йому, заступив вхід.

Даремно де Лоне гримав, вимагав, наказував — Ферран не зрушив з місця. А потім спритно вихопив з рук коменданта гніт, затоптав його і прогнав де Лоне, погрожуючи йому багнетом. Так Ферран урятував не тільки обложників, але й значну частину міста, яка неминуче злетіла б у повітря разом з фортецею.

— Ви хотіли підірвати Бастілію! — гукнув з ненавистю один з інвалідів.

— Так, я вважаю за краще загинути тут, в Бастілії, смертю солдата! — відповів де Лоне.

— Це смерть не солдата, це смерть боягуза й убивці! Адже разом з Бастілією злетіли б у повітря цілі квартали, загинули б десятки тисяч невинних людей!

— І хай гинуть! Принаймні я відомщу цій сволоті!

— Для вас це сволота, а для нас французи! — кричали інваліди, що оточили де Лоне зі всіх боків. — Ми не дамо підірвати фортецю! Ми хочемо здатися…

— Я наказую вам битися до кінця!

— Ми відмовляємося!

— Солдати! — втративши витримку, звернувся де Лоне до швейцарців.

Ті були взялися