Дмитро Васильович Ткач - Вибрані твори в двох томах. Том II

Вона вперше в житті висловлювала мої думки й мої бажання.

Наближались канікули. Цього разу я чекав їх особливо нетерпляче.

Ще задовго до канікул дядя Влас сказав:

— А давай, Левко, домовимось з тобою про одне діло…

— Про яке?

— Ось про яке. Якщо ти закінчиш першу чверть з хорошими оцінками, то на канікули я візьму тебе в море. Я розумію, на одні п'ятірки одразу тобі буде важко, але побільше четвірок, як захочеш, то зможеш мати… Ну, там, може, де й трійка вкрадеться, — посміхнувся він, — бо щось тебе дуже вже полюбляють оті кляті трійки і, мабуть, не захочуть так швидко розпрощатися з тобою…

Почувши таку розмову, мама аж ніби розсердилась трохи.

— Що ви, Власе Микитовичу? Хіба ж можна — дитину в море? Там же зараз шторми почались, холодно, мокро, застудиться ще…

Поки мама заперечувала дяді Власу, я думав: це не жарт — дати таку обіцянку, як пропонує дядя Влас!

Та зате ж як звабливо — піти в море! От було б що хлопцям розказувати!

І, подумавши так, я відповів:

— Гаразд, я згоден так, як ви кажете…

— Ти чуєш? Він згоден!.. — вигукнула мама, повернувшись до татка. — Та ти ще спитай, чи тебе пустять!

Дядя Влас почував себе трохи ніяково, видно, йому незручно було вступати в суперечку з мамою. Але він спокійно і розважливо вів своє:

— Даремно ви заперечуєте, Поліно Павлівно. Хай Левко поплаває кілька днів. Подивиться, як живуть і працюють матроси, та й сам трохи побуде в їхній шкурі. Це йому на шкоду не піде. А користь дасть, можете не сумніватися.

— Він же у нас кволий. Куди йому в море? — вже не так твердо, як спершу, заперечила мама.

— Та не такий він уже і кволий. Левко, ану покажи м'язи…

Я закотив рукав і зігнув руку, напружуючи м'язи, щоб вони були твердішими. Дядя Влас помацав мій біцепс і вигукнув:

— Ого! Як вузли з морського канату! Моряцькі м'язи!?Але мама вперто трималася свого:

— І поправитись йому хоч трохи треба. Он худюще яке, аж світиться.

— Якщо про це мова, то чого ж і бажати кращого? — підхопив дядя Влас. — Свіже морське повітря, фізична праця, вовчий апетит! А наш кок готує такі страви, що смачніших не знайдете на жодному курорті. Я вже потурбуюсь, щоб Левко вчасно і добре їв.

А тато ще мовчав, тільки поглядав то на того, то на того.

— А чого ж ти мовчиш, як води в рот набрав? — питала мама. Вона сподівалась, що тато підтримає її.

Але він став на бік дяді Власа:

— А я так думаю: ніж ото собак ганяти по вулиці, то хай краще іде в море. Скуштує того меду, може, після цього за розум візьметься.

Мама поморщилась невдоволено:

— Ну як ти можеш?..

Але видно було, що й вона вже здається.

Нарешті було вирішено: я маю принести табель з хорошими оцінками, а дядя Влас бере мене в море під цілковитий свій нагляд.

Що й казати, нелегко мені стало жити. Тепер уже хоч-не-хоч, а налягай на навчання!

Нікому в школі, навіть Ількові, я нічого про це не сказав. Бо мало що може статися. Похвалюсь, а там, бува, в табель вкрадеться двійка. Отоді й печи раків перед хлопцями. Проходу не дадуть.

Тепер я менше бігав вечорами з Ільком, а більше сидів над книжками. Ілько навіть глузувати з мене почав, що я став такий старанний.

— Гнись, гнись над книжками у три дуги! Все одно Марія Степанівна тобі двійку вліпить. Краще вже так, як я.

А він байдикував та бешкетував і далі. То вікно розіб'є з рогатки, то на уроці пустить жука на нитці, то взагалі не прийде в школу, а на другий день бреше, що в нього голова боліла. Він надіявся, що у сьомий клас його перетягнуть, як перетягали досі.

А одного разу відверто зізнався мені:

— Не хочеться мені вчитись. Все одно в рибалки піду. А там усі ці синоніми й антоніми не потрібні. Лови собі рибу — та й годі. Хай Павка вчиться, він професором хоче стати.

У його словах мені вчувалась правда. Я теж, як Ілько, не збирався ставати професором і теж вважав, що рибалці всякі там синоніми не потрібні. Але мені так хотілося піти в море, що, переборюючи сумніви і лінощі, я все ж таки знову брався до навчання.

І ось нарешті у мене в руках табель.

З української мови — три, з природознавства — три, з географії — чотири, і так по всьому табелю — три-чотири, три-чотири, а з фізкультури навіть п'ять!

Мама на радощах, що у мене немає жодної двійки, одразу ж дала грошей на морозиво та в кіно, забувши, що мене чекає куди більша нагорода — море! Тато, як завжди, поцікавився табелем мимохідь і тут же не забув сказати, що інші діти гірше живуть, а кращі оцінки носять. А дядя Влас, переглянувши табель, загув:

— Не густо четвірок, не густо. Я сподівався, що картина буде веселіша… Ну, для початку й на це погодимось. Тобі пощастило, ми на завтра свого крейсера в море лаштуємо. Підемо заберемо рибу в нашої риболовецької бригади. Отож