Рут Хоган - Хранитель забутих речей

— Слухай, я тут міркував, як нам розкрутити наш сайт. Помістити там перелік речей і фотографії — це половина справи. Але ж треба, щоб про нас дізналися потрібні люди. Історія Ентоні справді вражає, і ми зможемо розповісти її місцевій пресі, радіо й телебаченню. Та якщо матимемо якісь щойно знайдені речі, це теж допоможе.

Лору справді втішило й заспокоїло те, що Фредді сказав «ми». Вона більше не сам на сам зі спадщиною Ентоні, що часом лякала її; у неї є надійні помічники. Допомога, про яку вона соромилася чи боялася попросити.

Повернувшись до Падуї, Саншайн попрямувала в кабінет і знайшла табличку для слоника. Їх усіх запросили на чай її батьки, але Саншайн рішуче стояла на тому, що треба спершу написати табличку й покласти ключницю на полицю чи в шухляду, перше ніж іти на чаювання. Лора піднялася нагору, щоб переодягнутися, а Фредді на кухні витер Моркві лапи старим рушником. Проходячи повз Терезину спальню, Лора пошарпала ручку дверей. Досі замкнено. Повернувшись на кухню, вона під пильним наглядом Саншайн написала табличку до ключниці.

— Саншайн…

— Угу? — дівчина неабияк зосередилася на тому, що писала Лора.

— Пам’ятаєш, ти колись казала, що Королева квітів засмучена?

— Ага.

Лора поклала ручку і подмухала на вологі чорнила. Щойно вона завершила цю процедуру, дути на табличку взялася Саншайн. Щоб уже напевно.

— Ти думаєш, Королева квітів засмучена через мене?

Саншайн прибрала свого фірмового вигляду «чи ж можна городити такі нісенітниці?» — закотила очі, пирхнула й сплеснула руками по стегнах.

— Вона засмучена не тільки через тебе, вона засмучена через усіх.

Лора не очікувала такої відповіді. Якщо вона вже постановила, що вірить одкровенням Саншайн (журі ще не визначилося), то, звісно, приємно знати, що привид гнівається не на тебе. Але, з другого боку, якщо це так, то як тоді його заспокоїти?

— А чому вона сердиться?

Саншайн знизала плечима. Тереза її вже не цікавила, вона чекала на чай. Саншайн глянула на свій годинник. Вона читала всі «години», більшість «о пів на», а все, що між ними, називала «майже».

— Майже четверта година, — повідомила вона, — час для чаю о четвертій.

Саншайн встала коло дверей.

— Цього ранку я пекла казкові торти, булочки і пиріжки. Для нашого чаювання.

Фредді усміхнувся:

— Так от чому ти прийшла о пів на одинадцяту, — він підморгнув Лорі й прошепотів: — На щастя для мене.

— А тато наробив кручеників з ковбасою, — вела далі Саншайн, одягаючи пальто.

Юніс

1991

— Ці крученики з ковбасою не порівняти з кручениками місіс Дойл, — виголосив Бомбардир, беручись, однак, уже за другий. Відтоді, як місіс Дойл вийшла на пенсію, оселившись у квартирі біля моря в Маргейті,[58] пекарню продали за договором франшизи, а вручну випечені торти і тістечка замінили на напівфабрикати з конвейєра. Юніс передала йому серветку, бо усі груди й коліна Бомбардира були в крихтах від випічки.

— Я певна, що Бейбі Джейн буде просто щаслива допомогти тобі з недоїдками, — сказала вона, поглянувши на благальну мордочку собаки. Бейбі Джейн нічого не отримала. Незважаючи на погану якість кручеників, Бомбардир доїв ланч і витрусив крихти в урну для відпрацьованого паперу. Юніс принесла шефу лише два крученики з ковбасою, дбаючи про його здоров’я та обшир талії. Пізніше вони збиралися відвідати Ґрейс і Ґодфрі. За останній рік візити у «Фоллі Енд» ставали все похмурішими. Юніс хотіла б зробити щось, що завгодно, аби полегшити біль Бомбардира, якому випало спостерігати, як чоловік, котрого він називав батьком, відступає кудись за далекий, недосяжний обрій. За іронією долі, міцне фізичне здоров’я Ґодфрі стало тепер важким тягарем для його рідних. Бо під дією розумової хвороби він поступово перетворився на велику, налякану і сердиту дитину. «Тіло — як у вола, розум — як у метелика», — говорила про нього Ґрейс. Його стан був жахливим покаранням для тих, хто його любив. Для Ґодфрі його друзі й родина наразі перетворилися на незнайомців, яких треба боятись і, якщо можливо, уникати. Усі спроби фізичного контакту — доторки, поцілунки, обійми — викликали в нього надзвичайну ворожість, на них він відповідав ударами. Синці в Ґрейс і Бомбардира доводили це. Ґрейс витримувала усе стоїчно, як завжди, але тепер, два роки по тому, як вони перебрались у «Фоллі Енд», вона більше не жила в одній кімнаті з чоловіком. Зараз безпечніше кохати його на відстані. Порша не з’являлася з того часу, як Ґодфрі почав лупцювати своїх відвідувачів.

Діставши з брунатного конверта грубезний