Редьярд Джозеф Кіплінг - Книга Джунглів

– Я питаю – що ти мені скажеш?

Вони говорили на бігу. Сірий Брат деякий час біг підтюпцем і нічого не відповідав, а потім заговорив між стрибками:

– Людське дитя – Хазяїн Джунглів – син Ракші – мій названий брат, хоч я трохи забув про це навесні! Твій шлях – то мій шлях, твій дім – мій дім, твоя здобич – моя здобич і твій смертний бій – мій смертний бій. Я кажу за нас трьох. А що ти скажеш джунглям?

– Добре, що ти про це згадав. Не варто зволікати, коли бачиш здобич. Біжи вперед і клич усіх на Скелю Ради, а я вам скажу, що надумав. Але вони, може, й не прийдуть, – може, вони забули мене о порі Нових Розмов.

– А ти хіба не забув нічого? – кинув Сірий Брат через плече і пустився бігти учвал, а Мауглі задумано рушив слідом.

У будь-який інший час на поклик Мауглі збіглися б усі джунглі, готові стати до бою; та зараз усі були зайняті іншим – чи полюванням, чи бійкою, чи співом. Сірий Брат бігав від одного до іншого, гукаючи: «Хазяїн Джунглів вертається до Людей. Ходіть на Скелю Ради!» Та щасливий, заклопотаний Народ Джунглів казав у відповідь:

– Він повернеться о порі літньої спеки, а може, дощі заженуть його в лігво. Біжи до нас, Сірий Брате, заспіваємо разом!

– Хазяїн Джунглів іде до Людей! – повторив Сірий Брат.

– Отакої! Чи о порі Нових Розмов це недобре? – така була відповідь.

І коли Мауглі з важким серцем підвівся по так добре знаних йому скелях на те місце, де його колись прийняли до Зграї, він побачив там лише своїх чотирьох вовків-побратимів, а ще Балу, що майже зовсім осліп від старості, і незворушного Каа, що згорнувся кільцем навколо порожнього місця Акели.

– Отже, тут кінчається твій шлях, людинко? – сказав Каа, коли Мауглі кинувся на землю і затулив лице долонями. – Що ж, поплач. Ми з тобою одної крові, ти і я – змія і людина.

– Чому мене не розірвали Руді Собаки! – простогнав хлопець. – Сили покинули мене, і це не отрута. Вдень і вночі я чую позаду чиїсь кроки. А коли озирнуся – хтось нібито вмить ховається від мене! Я дивився поміж дерев – його там немає. Я кричав, та він не озвався у відповідь – і все ж таки наче слухав мене, зачаївшись. Я лягав спочити, та не мав спокою. І весняний біг мені теж не зарадив! Купання не освіжає мене, полювання набридло, битись немає снаги – хіба що тоді, як треба полювати. Немовби Червона Квітка пече моє тіло, а кістки обернулись на воду, і я… я не знаю, нічого не знаю!

– Що тут скажеш? – повільно мовив Балу, повернувшись у той бік, де лежав Мауглі. – Акела так і говорив на березі річки – що Мауглі прожене Мауглі до людської зграї. І я казав те саме. Та хто зараз прислухається до Балу? І Багіра – де вона бігає всю ніч? – Багіра також це знає. Такий Закон.

– Я це знав, людинко, ще коли ми зустрілися у Холоднім Барлозі, – сказав Каа, ледь розправивши свої могутні кільця. – Людина врешті-решт іде до Людини, хоча джунглі її не проганяють.

Четверо вовків перезирнулися, тоді поглянули на Мауглі – із подивом і покорою.

– То джунглі не проганяють мене? – насилу вимовив Мауглі.

Сірий Брат і троє вовків люто загарчали: «Поки ми живі, хто посміє…» Та Балу зупинив їх.

– Я навчав тебе Закону. Слово тепер за мною, – сказав він, – і хоч я вже не бачу камінь у себе перед очима, я бачу далі. Йди своєю дорогою, Мауглі, живи там, де живе твоя кров, твоя Зграя і твій Народ. Та коли тобі знадобиться кіготь, чи зуб, чи око, чи слово, швидко передане вночі, – пам’ятай, Хазяїне Джунглів, що джунглі – твої, і тобі досить лише покликати.

– І середні джунглі твої також, – сказав Каа. – Я вже не кажу про Малий Народ.

– О браття мої! – вигукнув Мауглі, зі слізьми простягаючи до них руки. – Я не хочу йти від вас, та мене ніби щось тягне за обидві ноги. Як я піду від цих ночей?

– Роби, як знаєш, Малий Брате, – сказав Балу. – В такому шляхові ганьби немає. Ми ж лишаємо порожній вулик, коли виберемо весь мед.

– Скинеш шкіру, то вже не влізеш у неї. Такий Закон, – сказав Каа.

– Слухай, серце моє, – сказав Балу. – Тут ніхто не втримає тебе – ні словом, ні ділом. Роби, як знаєш! Хто буде сперечатися з Хазяїном Джунглів? Я бачив, як ти грався отам білими камінцями, коли був малим Жабеням. І Багіра, що віддала за тебе молодого, щойно вбитого буйвола, також це бачила. Після тих оглядин лишилися тільки ми, бо твоя названа мати померла, і твій названий батько помер також. Давно вже нема тієї Зграї, що була колись. Як загинув Шер-Хан, ти знаєш сам. Акелу вбили Дикі Собаки, і вони вбили б усю Сіонійську Зграю, якби не твій розум і сила. Лишилися тільки старі. І вже не дитинча просить дозволу в Зграї, а Хазяїн Джунглів обирає собі новий шлях. Хто виступить проти людини та її звичаїв?

– А