Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Книги для дітей » Гордівниця Злата 📚 - Українською

Тамара Крюкова - Гордівниця Злата

351
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Гордівниця Злата" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: Книги для дітей.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 105
Перейти на сторінку:
скажену гонку. Вітер свистів у вухах, іскри сипалися з-під лап, що світилися. Гончі Пси знали, що таке швидкість, і віддавалися їй до кінця, але вперше вони гналися не в ім’я біди, а заради щастя.

Стало швидко розвиднюватися, начебто хтось прибирав з очей Злати непроглядну чорну вуаль. Пси-привиди зблякли, посвітліли й розтали в передсвітанковому серпанку. Злата не встигла подякувати їм і здивуватися їхньому зникненню, як побачила перед собою море. Бурхливе й непокірне, воно милувалося своєю силою, перекочуючи величезні вали хвиль. А біля берега стояла прекрасна каравела з вітрилами, схожими на величезні пелюстки троянди. Злата відразу впізнала корабель своєї мрії. З каравели на берег були протягнені східці. Корабель чекав на дівчину. Збулося все, про що вона мріяла. Тепер випробування позаду, і незабаром вона зустрінеться з принцом. Злата весело розсміялася і попрямувала до східців. Тієї миті, коли вона збиралася ступити на трап, на берег накотила велика хвиля, обливши дівчину солоними бризками. З тихим шелестом відступивши в море, прибій залишив на піску химерно закручену перламутрову черепашку.

Раніше Злата бачила море тільки на картинках, і зараз їй все здавалося дивним. Підхопивши спідниці, щоб їх не замочило хвилями, дівчина підбігла до черепашки й підняла її.

«Я візьму її з собою і подарую моєму принцу, — вирішила вона. Кажуть, у черепашці чутно шум моря, ми вдвох будемо слухати його й радіти, що все так добре закінчилося».

Злата приклала черепашку до вуха й на свій подив почула голос принца: «Ах, Агнесо, я хотів би назавжди викреслити Злату зі своєї пам’яті».

— Он як ти мене любиш, мій невірний принце! А я ж бо думала, що ти опинився в покоях Агнеси випадково, так само як і я в Зоряного Шейха! — вигукнула Злата і щосили жбурнула черепашку в море.

В душі у Злати клекотіла образа. Вона жадала повернутися на Землю, щоб нагадати принцу про всі брехливі слова любові, що він говорив. Розлючена, вона побігла до східців, але варто їй було схопитися за поруччя, як гігантський вал ударився об берег.

Небо затьмарилось. Вітер люто рвав посірілі вітрила каравели, які не мали нічого спільного з пелюстками троянд. Східці зісковзнули з борту корабля, і вируюча вода поглинула їх. Хвилі жбурляли корабель з гребеня на гребінь, граючи в смертельну гру. Завивання вітру й гуркіт хвиль злилися в одне протяжливе чи то завивання, чи то стогнання. Каравела хилилася, з останніх сил намагаючись устояти перед натиском стихії. Якірний ланцюг натягнувся. Корабель напружено застогнав і, зірвавшись з місця, легко й вільно помчав по бурхливих хвилях у відкрите море.

Злата в розпачі дивилася, як її мрія віддаляється від берега. Незабаром море заспокоїлося. Лазур води злилася з синявою неба, і вже не було ні моря, ні неба, а лише одна блакитна безодня. Тільки біла хмара, зображення якої нагадувало вітрильник, маячіла вдалині, але й вона почала танути, поки не зникла остаточно.

У безкрайому Космосі, немов невагомі порошинки, пливли величезні валуни. На одному з них сидів і розмовляв сам з собою мудрець з двома обличчями. На колінах у нього лежала грифельна дошка. В одній руці він тримав величезну в’язку ключів, а в другій — шматочок вугілля.

— Шкода, вона втратила свою можливість, — сказав старець.

— Але ж вона ще може повернутися на Землю, якщо не забуде про все, — заперечив йому юнак.

— Так, але тепер за кожен крок їй доведеться платити. Вуглинка занадто мала, і як тільки вона спишеться до кінця, шлях на Землю буде закритий для неї назавжди, — сказав старець.

Янус схилився над грифельною дошкою й почав писати.

Розділ 20
Оракул

Злата безсило опустилася на пісок, обхопила коліна руками і, уткнувшись у поділ, безутішно заридала. Ніколи вона не почувала такої безпорадності. Дівчина не знала, як довго просиділа, оплакуючи свою нездійснену мрію. Біди й лихі пригоди часто переслідували її, але якою б гіркою не здавалася доля, Злата завжди сподівалася, що здолає всі випробування. Зараз у ній померла надія, і вперше в житті вона не сподівалася на краще.

Раптом почувся брязкіт, начебто кришталь розлетівся на безліч осколків, і дівчина побачила перед собою невидиму стіну з прозорого скла, у якій визвірившись гострими краями, зяяла діра. Ламані промені тріщин розбігалися на всі боки, як сітка зморщок. Злата не злякалася й не здивувалася, ніби знала, що так і має бути. Горе притупило почуття, і в неї не залишилося сил, щоб боротися за своє щастя. Їй було все одно: чи сидіти тут, чи йти далі. Мов уві сні вона повільно підвелася з землі й переступила через бите скло.

Тієї ж миті вхід за нею зімкнувся, і вона опинилася в овальному приміщенні, яке нагадувало каплицю. Злата була зовсім сама, і все-таки неясно відчувала чиюсь присутність. На вівтарі перед палаючою лампадою лежала розкрита книга. Скупе полум’я ґнотика було рівним, ніби намальованим. По обидва боки вівтаря били два невеликих фонтани шестикутної форми. Так само, як і підлога, вони були викладені кахлями з написаними на них таємничими символами. У каплиці не було ні дверей, ні вікон.

Несподівано біля вівтаря з’явилася фігура, закутана в широку білу мантію. Низько насунутий каптур приховував обличчя людини. І цього разу ні здивування, ні страх не ворухнулися в Златі.

1 ... 57 58 59 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гордівниця Злата"