Леонід Мосендз - Останній пророк

та ненависть така безсила й безплідна, як ті, часом, смоківниці, що чим менше несуть плоди, тим пишніше виглядають. І якщо почати карати за неї всіх, хто її посідає, треба було б винищити майже всіх жидів. Тому тепер він обмежився на спостерігання серед жидів лише свого найближчого оточення, та й то не робив з їхньої ворожости жадного висновку. Збагнув, що синедріонові й усій цій садукейсько-первосвященичій зграї він потрібен багато більше, ніж вони йому. Бо за свої первосвященичі привілеї й впливи вони готові заплатити більше, як того вимагали римляни й він, Ірод. Вони самі були свідомі своєї залежности від Ірода, знали, що цар знає про них не менше, ніж вони про себе, й ця свідомість пекла й дошкуляла їм. За неї вони відшкодовували себе безсилим презирством, прихованим під плащем відданости й послуху… І, перемагаючись, Ірод пояснював Варові:

— Це священики й учені. Раббанами звемо їх. Закон дозволяє їм за чужим столом лише їсти овочі й пити вино!

Квірін веселим насмішкуватим поглядом подивився на жидів і засміявся до Вара й Ірода:

— Але зате вино використовують вони найдокладніше. Особливо в себе вдома!

Зустрівши насмішкуватий погляд Варових очей, Матіяс одвернувся, але Ганан сміливо дивився до царського стола, не відвертаючи зору й з ласкавою усмішкою гладив плекану, кучеряву бороду. Це ось цього Ганана збирався Квірін зробити первосвящеником, якщо Матіяс буде дуже впиратися проти перепису. О, цей напевно не буде кривитися, щоб заслужити собі римську ласку й первосвящениче місце. Вар порівнював його випасеність з худим Матіясом і пригадував собі Цезареві слова, що грубих ворогів володар не мусить боятися. Мав правду: загинув од руки сухого Брута… Коли перед кількома днями Квірін хотів запросити їх для розмов із Варом, — той одмовився мати з ним до діла. І Квірін не настоював. З синедріоном він уже сам краще добалакається. Вар хай залишиться цілком для Ірода.

Вечеря тяглася безконечно, чергуванню страв не було кінця, гості давно вже були переїджені й упиті. Вар пив лише студену воду з кислим сихемським вином. Ще не міг, хоч і хотів би, забути останньої гостини в Квіріна. І те, що досі не написав про неї жінці, й те, що знав, що ніколи про неї не напише, найбільше муляло його спомини. Навіть і не позирав на танцюристок, що вже давно викручувалися перед царським столом. Квірін спостерігав це й у дусі реготався. Він був уже на доброму підпитку, але гостина його бавила. Перекидався короткими розмовами з Іродом і Варом, оплескував танцюристок, жадав інших вин. Ірод також не нудився. Він розсилав по залі страви зі свого стола, й ощасливлені честю гості дякували й вклонялися під звуки сурем. За римським столом панував Сестерцій. Йому й іншим римлянам теж дісталися якісь вибрані птахи. Але Варові було нудно, й він зрадів, коли нарешті Ірод почав з ним розмову про військові справи. Цар, мабуть, був дуже задоволений, бо нараз заговорив доброю латинською мовою й нав’язав знову до перерваних запитів про ґальські і ґерманські війни. Вар пізнавав у нім доброго фахівця, і швидко обидва так заглибилися у розмову, що не помічали бенкетного гамору й музики. Квірін прислухувався й забавлявся спостереженнями гостей.

Ірод не любив римлян і боявся їх. Хоч ціле життя він їх ані разу не зрадив, зручно використовуючи суперництво тріюмвірату, сенатські й консульські інтриги, але він добре знав співвідношення сил на Сході й розумів, що проти Риму не вдіяти нічого. Просто не було рівновартісного йому супротивника ані в силі війська, ані в зручності керування підбитими народами. Римських імператорів і їхній сенат усе краще й вигідніше було мати за друзів, як за ворогів. І це переконання його ніколи не завело. Так само він був у найліпшій згоді й навіть приятельстві з усіма сирійськими леґатами. Правда, це коштувало його не один десяток талантів, але він знав, що й найпильніший чабан мусить платити данину вовкам. А ситі вовки не такі небезпечні, як голодні. Вар, перший, був для нього загадкою. Дарунки приймав, але ніколи не віддячувався й не жадав більше, наче байдужий до доброго срібла й щирого золота. Уникав зустрічі з ним, але й не встрявав у його володарські справи. А кращого заступника, як Квірін, тяжко було й вишукати. Сьогодні Ірод пізнавав у Варі вояка, — зрештою його римські приятелі так йому завжди Вара й визначали, — а це був рід людей, яких він найменше підозрівав. Ні, цей Вар починав йому навіть подобатися. І навіть та місія, з якою він тут у Єрусалимі і про яку вони мали радитися завтра, не така вже й страшна. Перепис Іродові також не подобався. Його ціну для римського фіксу він знав дуже добре. Але примирився з ним, бо довірочно довідався, що Рим переведе його за всяку ціну. Тепер ішло про те, щоб дати на перепис згоду з найбільшою користю для себе. І зараз же почав діяти. Він дуже любив несподіванки заскочень і перервав Вара:

— Цей перепис мусить бути?

Ірод з приємністю побачив, що Вар, зразу не второпавши, невшолопливо дивився на нього. Лише Квірін, що добре знав цю Іродову властивість, усміхався, спостерігаючи обидвох. Вар роздумував недовго. Нарешті!

— Мусить бути, царю! Такий наказ і бажання божественного Авґуста й сенату!

Він твердо вимовляв кожне слово, наче голосячи вояцький наказ. Дивився Іродові просто в вічі. Ірод відвів свій погляд.

— Знаю це, шляхетний