Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

я, і тим не менше взявся зробити брошуру про Фінляндію; звісно, це звучить дивно, і це дійсно дивно, але спробуй знайти щось таке, що не було 6 дивним, і я тебе погладжу по голівці, кажу я. Мама і тато знали одного чоловіка, який сидів у в’язниці у Фінляндії, каже Бім (в’язниця у Фінляндії, відзначаю я подумки, і мені подобається ця думка, бо в даний момент мені подобається все, що стосується Фінляндії). Він був менеджером джазу з Карибського регіону, каже Бім, це був жіночий джаз, там було п’ятеро дівчат і один хлопець, і всі вони, ну як тобі сказати, були не зовсім… ну, загалом, вони були чорні; вони виступали з концертами в Осло та Стокгольмі, а потім вирушили до Фінляндії, але коли вони пливли на поромі, там опинилася компанія фінів з ротвейлерами, цілий клуб собаківників, вони поверталися після виставки у Швеції; фінський клуб собаківників у Швеції, зазначаю я про себе; вони сиділи в барі, продовжує Бім свою розповідь, і там хтось щось сказав, що іншим не сподобалося, хтось поліз із кулаками, зав’язалася бійка, і дійшло до того, що фіни стали знімати намордники зі своїх ротвейлерів, тут прибігла охорона і запхала менеджера і музикантів у камери на самому дні трюму, а собаківників відпустили, і менеджер подумав, що це страшенно несправедливо, однак він вважав, що вранці, коли вони прибудуть на місце, їх випустять, та їх не випустили, навпаки, відправили в карцер на три доби, а після того як вони відсиділи там три доби, їх перевели в звичайні камери і протримали там ще сім діб, потім був суд, і джазистів оштрафували, а менеджера виправдали, але до того часу він встиг відсидіти одинадцять діб у фінській в’язниці і казав, що ніяк не почувався переможцем, розповідає Бім, і тепер Фінляндія для нього гірше чуми, і він каже, що ніколи більше туди не поїде, що це паскудна країна, де люди бояться тих, хто від них відрізняється. Інакше кажучи, це трохи нагадує тебе і твоїх приятелів, вставляю я. Так, загалом схоже, погоджується Бім, трохи подумавши, тільки я від цього відійшов. Але Торгрім і досі такий. Торгрім — паскудна країна.

Гарненький анекдотик про Фінляндію, думаю я і беру його на замітку для майбутнього вживання, та в цю брошуру я його не вставлю, це ж ясно як день, ясно, як сонячне світло. Ясно, як сонячне світло? Ні, так сказати не можна, однак, незважаючи ні на що, в брошуру це не увійде, оскільки такий пасаж, навпаки, може служити блискучим прикладом того, що за жодних обставин не годиться для брошури. Згадки про ксенофобію, про те, що, випивши пива і поговоривши з фінськими собаківниками, можна сісти у в’язницю на одинадцять днів, ніяк не можуть послужити приманкою для норвезьких туристів, тому я дякую Біму за його розповідь і відразу ж прошу, щоб він все-таки помовчав, бо мені треба працювати; я показую йому на багатства, які стоять у мене на книжковій полиці, і кажу, що він може читати все, що йому захочеться, за умови, що він помовчить. Бім поплентався до книжкової полиці, а я знову засів за Фінляндію; опинившись віч-на-віч з Фінляндією, ми міряємо одне одного поглядом, з’ясовуючи, хто чого вартий, — це дуель, ми стаємо спиною одне до одного, відраховуємо десять кроків, одночасно обертаємося й опиняємося лицем до лиця — Фінляндія зі мною і я з Фінляндією, в повітрі наростає напруга, психологічний момент на рівні професійної майстерності, кожен вичікує, коли вистрелить інший, я дивлюся в очі Фінляндії, і Фінляндія дивиться мені в очі, і я бачу озера, і ліси, і меланхолію, і сауни, і все те фінське, чого я зовсім не знаю, але про що чув і читав, і що я, всупереч здоровому глузду, намагаюся втиснути у форму брошури, а Фінляндія бачить… Так, у тому-то й штука! Важко сказати, що бачить Фінляндія, адже це не я, а Фінляндія бачить, але ж я — це я, і мені слід було 6 знати, що в мені бачить Фінляндія, коли вона на мене дивиться, та, схоже, я цього не знаю, і це мене лякає, занадто вже я невиразний, до того невиразний, що все в мені розпливається, я — розтікаюся, я — вода, я майже безформний, майже позбавлений властивостей, їх у мене зовсім небагато, та ще моя крихітна часточка могутності ЗМІ, за яку я тримаюся обома руками, адже без неї я — ніхто, і все це бачить Фінляндія, і ми вичікуємо, і нерви напружені до межі, і панує тиша, та от ми натискаємо на курок, неможливо сказати, хто зробив перший рух — я чи Фінляндія, настільки синхронно це відбувається, неймовірно синхронно, це така синхронність, що про неї ще довго пам’ятатимуть, навіть коли забудеться все інше, що було синхронним, і два постріли лунають одночасно, як один, і я вразив Фінляндію прямо в лоб, а Фінляндія в лоб вразила мене, і ми обоє падаємо замертво — миттєва смерть, і жодних прощальних слів, навіть жодної прощальної думки, і зустріч зі мною стала фатальною для Фінляндії, а зустріч з Фінляндією — фатальною для мене, і в цьому навіть немає нічого особливо сумного, адже інакше й бути не могло, так лягли карти, так було закладено в природі речей, і я зізнаюся — я не зрозумів Фінляндії, але можна втішитися тим, що й Фінляндія не’ зрозуміла мене, для Фінляндії я — загадка, точно так само, як Фінляндія — загадка для мене, але у Фінляндії є малі пташки, багато-багато малих птахів, яких люблять норвежці (на цьому я вже зупинявся), а Фінляндія — це гордіїв вузол, думаю я, от якби в мене був меч, я б довго не роздумував, я розрубав би цей вузол, як Александр Великий, і зробився б царем Азії та Фінляндії, я б запросто розрубав вузол, мені це раз плюнути, та у кого ж у наші дні може бути меч (у когось напевно є, думаю я, швидше за все, у божевільних колекціонерів, ну й грець із ними).

Однак треба ще згадати про алкоголь. Щодо алкоголю ми, норвежці, і фіни поводимося однаково. Ми, можливо, і не п’ємо щодня, але вже якщо п’ємо — то п’ємо так, щоб напитися як чіп, а напившись, ми, перед тим як звалитися з ніг і заснути, деякий час тиняємося на хистких ногах, наносячи словесні образи і заподіюючи фізичну шкоду самим