Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

і просить його не пхати свого довжелезного носа до чужого проса".

Снейп завмер. Гаррі приголомшено дивився на напис. Але карта на цьому не зупинилася. Далі з'явилося ще одне речення:

"Містер Золоторіг погоджується з містером Муні і хоче лише додати, що професор Снейп — бридота і кретин".

Це було б неймовірно кумедно, якби ситуація не була настільки серйозною. З'явився новий напис:

"Містер Гультяй хоче засвідчити свій подив, що такий ідіот зміг стати професором".

Гаррі злякано заплющив очі. Коли відважився глянути знову, на карті з'явилися останні слова:

"Містер Червохвіст каже професорові Снейпу "на все добре" і радить йому помити свою липку голову".

Гаррі чекав наступного удару.

— Ну, що ж... — поволі вимовив Снейп. — Зараз побачимо... — Він підійшов до каміна, зачерпнув із дзбана на поличці жменю блискучого порошку і жбурнув його в полум'я.

— Люпине! — звернувся він до вогню. — На пару слів!

Гаррі очманіло дивився на вогонь. У полум'ї з'явилася довга постать, вона швидко оберталася. Ще мить — і з каміна, обтрушуючи з обшарпаної мантії попіл, виліз професор Люпин.

— Ти кликав, Северусе? — запитав він упівголоса.

— Авжеж, кликав, — відповів Снейп з перехнябленим від злості лицем. — Я звелів Поттерові вивернути кишені, і ось що там було.

Снейп показав на пергамент, де й досі ряхтіли послання містерів Муні, Червохвоста, Гультяя й Золоторога. На обличчі Люпина з'явився незрозумілий вираз.

— Ну? — запитав Снейп.

Люпин і далі дивився на карту. Гаррі здалося, що він швидко щось обмірковує.

— Ну?— повторив Снейп. — Від цього пергаменту аж тхне чорною магією. Ти ж у нас фахівець у цих справах, Люпине. Де, на твою думку, Поттер міг це дістати?

Люпин підвів голову і ледь помітно зиркнув на Гаррі, давши йому знак не втручатися.

— Аж тхне чорною магією? — неголосно перепитав він. — Ти справді так гадаєш, Северусе? Мені здається, що це просто клаптик пергаменту, який готовий образити кожного, хто захоче його прочитати. Дещо легковажно, але ж нічого небезпечного. Думаю, Гаррі придбав його в крамниці жартів...

— Справді? — засумнівався Снейп із заціпенілою щелепою. — Ти думаєш, що таке можуть продавати в крамничці жартів? А чи не ймовірніше, що він дістав це безпосередньо від виробників?

Гаррі не зрозумів, що має на увазі Снейп. І Люпин, здається, теж.

— Тобто, від містера Червохвоста і його колег? — перепитав він. — Гаррі, чи ти знаєш когось із цих людей?

— Ні, — миттю заперечив Гаррі.

— Ось бачиш, Северусе? — знову повернувся до Снейпа Люпин. — Це явно виріб із "Зонко"...

На цих словах до кабінету вбіг захеканий Рон. Він зупинився біля Снейпового столу, притис долоню до грудей і, відсапуючись, намагався говорити.

— Це я... дав... Гаррі... цю... штуку, — насилу видушив він. — Купив... її... в "Зонко"... ще... давно...

— От! — плеснув у долоні Люпин і весело роззирнувся. — Тепер усе, здається, з'ясувалося! Я це заберу, Северусе, гаразд? — Він склав карту і запхав її в кишеню. — Гаррі, Рон, — ходіть зі мною, маю до вас кілька слів щодо вашого реферату про упирів. Ти вже вибач нам, Северусе.

Гаррі не наважився глянути на Снейпа. Всі троє мовчки пройшли аж до вестибюлю. Гаррі обернувся до Люпина.

— Пане професоре, я...

— Не хочу слухати жодних пояснень, — урвав його Люпин. І, окинувши поглядом порожній вестибюль, він стишив голос. — Мені відомо, що багато років тому цю карту конфіскував був містер Філч. Так, я знаю, що це карта, — додав він, помітивши здивовані очі Гаррі й Рона. — Не питатиму, як вона потрапила тобі в руки. Але я просто приголомшений, що ти не віддав її комусь з учителів. Особливо після того випадку з загубленими паролями. Отож Гаррі, я не можу її тобі повернути.

Гаррі цього й сподівався, тому не став заперечувати. Він просто хотів дещо збагнути.

— Чому Снейп подумав, що я дістав її від виробників?

— Тому що... — завагався Люпин, — тому що виробники цієї карти прагнули тебе виманити з замку. Вони вважають, що це дуже цікаво й весело.

— А ви їх знаєте? — вражено запитав Гаррі.

— Ми зустрічалися, — коротко пояснив Люпин і подивився на Гаррі серйозніше, ніж звичайно. — Не сподівайся, Гаррі, що я тебе ще колись отак покриватиму. Я не можу тебе переконати, що Сіріус Блек — це надто серйозно. Але я чомусь вважав, що те, що ти відчув, коли до тебе наближалися дементори, справило на тебе сильніше враження. Твої батьки пожертвували заради тебе життям. І повір, що нехтувати їхньою жертвою заради якоїсь там торбинки з магічними жартами — то не найкраща віддяка.

Люпин пішов. Гаррі стало набагато гірше, ніж у Снейповім кабінеті. Вони з Роном повільно підіймалися мармуровими сходами. Проминаючи однооку відьму, Гаррі згадав про плащ-невидимку, що й досі лежав десь там, але не наважився по нього полізти.

— Це я у всьому винен, — раптом промовив Рон. — Я переконав тебе піти. Люпин має рацію: ми повелися, як останні дурні, не можна було так робити...

І він знову замовк. У коридорі, де походжали тролі-вартові, вони побачили Герміону. Вона йшла їм назустріч. По її обличчю Гаррі зрозумів, що вона вже чула про їхню пригоду. В нього похололо серце — невже вона розповіла професорці Макґонеґел?

— Що, прийшла з нас познущатися? — безцеремонно спитав її Рон, коли вона зупинилася перед ними. — Чи, може, вже настукала?

— Ні, — сказала Герміона. В руках вона тримала листа, а її губи тремтіли. — Просто я думала, що вам треба це знати. Бакбика засудили до страти.

Розділ п'ятнадцятий

Фінальний матч

— Він... він мені прислав оце, — сказала Герміона, простягаючи листа.

Гаррі взяв його в руки. Пергамент був вологий від сліз. Чорнило розпливлося і деякі слова ледве вгадувалися.

Дорога Герміоно!

Ми си програли. Мені тілько можна привезти його до Гоґвортсу. День страти призначать пізніше.

Бікі так си тішив Льондоном.

Я ніколи не забуду, як ти нам помагала.

Геґрід.

— Вони його не вб'ють! — обурився Гаррі. — Не посміють. Бакбик абсолютно безпечний.

— Мелфоїв батько залякав увесь Комітет, — пояснила Герміона, витираючи сльози. — Ви ж його знаєте. А в тому Комітеті зграя старих ідіотів, які бояться всього на світі. Звичайно, треба буде подати апеляцію, так завжди робиться. Тільки я не маю ніякої надії... вони не змінять вироку.

— Змінять! — люто заперечив Рон. — Тепер ти не будеш займатися усім