Катерина Іванівна Гловацька - Міфи Давньої Греції

ЕРІСІХТОН

Могутня богиня родючості була завжди доброзичлива до смертних. Щедро дарувала їм всяке зілля, квіти, соковиті плоди, городину, хліб, і завдяки їй люди не знали голоду й злиднів. Та часом смертні про це забували і платили Деметрі злом за добро — без потреби вирубували дерева чи нищили всяку рослинність. Тоді розгнівана богиня жорстоко карала людей.

Так був покараний Ерісіхтон, один з-поміж фессалійських володарів. Ще молодий, він відзначався великою силою і зухвалістю. Якось надумав Ерісіхтон збудувати собі новий палац для пишних бенкетів. Тож покликав двадцятьох своїх найдужчих прислужників, звелів їм узяти сокири та йти до великого густого лісу.

Той ліс був священний — вдячні люди присвятили його Деметрі, і богиня любила в ньому відпочивати, слухати співучих птахів і дивитись, як поміж дерев весело танцюють безжурні дріади — німфи, що живуть у лісах.

Дріади найдужче полюбили один дуб, що був ніби гай — такий великий, розлогий, найвищий за всі дерева навколо. На його могутніх гілках лісові німфи гойдалися всім гуртом, або грались у схованки, або в холодку спочивали. Любили той дуб і молоденькі дівчата, вони прикрашали його вінками з квітів і барвистими стрічками, тож він був іздалеку видний.

Ось сюди і привів Ерісіхтон своїх дужих прислужників та й звелів їм зрубати священне дерево. Але ті наче скам’яніли, ніхто не наважувався перший підняти сокиру. Розлютився тоді Ерісіхтон і крикнув зухвало:

— Гей ви, боягузи! Боїтеся Деметриного гніву? Та я зрубав би його навіть тоді, коли б це була сама богиня в подобі великого дуба.

І, вирвавши сокиру в прислужника, що стояв біля нього, Ерісіхтон щосили вдарив по стовбуру.

Здригнувся могутній дуб і, здалося всім, застогнав. Його зелене листя враз почало в’янути, чорніти і стелитися килимом по землі. А зарозумілий Ерісіхтон рубонув ще і ще. Ось від дужого удару сокира глибоко ввігналася в стовбур, і звідти, мов із рани, потекла червона кров. Тепер уже зсередини виразно почувся болісний стогін, наче стогнала і гірко плакала скривджена дитина.

Люди з переляку відсахнулися, тільки Ерісіхтон не відступив і не кинув сокири.

Тоді один сміливець спробував був вирвати її в Ерісіхтона з рук, але ту ж мить дістав од нього такий удар по голові, що впав неживий.

— Це йому за покору богам і непокору мені! — вигукнув Ерісіхтон і з ще більшою люттю заходився рубати далі.

Могутній дуб хилився вже до землі, коли всі почули з його середини слабкий ніжний голос:

— Тут, у дереві, жила я, улюблена дріада богині Деметри. Тепер я вмираю від твоєї руки, та начувайся: чекає тебе жахлива смерть за цей злочин.

Але і ці слова не спинили зухвальця. Він рубав і рубав, аж поки дерево зашуміло, наче цілий ліс, і важко лягло на землю.

Заплакали всі сестри-дріади, тяжко вражені горем. Зібралися вони в хащах священного лісу, повбиралися в чорне і стали просити Деметру покарати злочинця.

Зажурена богиня не втішала дріад, навіть слова їм не сказала, тільки на знак згоди кивнула прекрасною головою. Надумала вона віддати Ерісіхтона на поталу лютому Голоду, що гірший за смерть. Але сама Деметра не могла до нього звернутись — достаток і голод ніколи не зустрічаються.

Тож богиня покликала ореаду, одну з тих лякливих німф, що живуть у горах, і сказала їй:

— Серед далекої похмурої Скіфії є холодна, неродюча земля, на ній ніщо не росте — ні хліб, ні дерева, ні квіти. Там панують Холоднеча і блідий Страх, а поміж ними блукає худющий Голод. От йому й перекажи мою волю — хай зробить так, щоб Ерісіхтон ніколи не міг наїстися досхочу. Він намірявся збудувати собі новий палац, то хай бенкетує в ньому з ранку до смерку, але завжди голодний.

Сіла ореада в Деметрину колісницю із швидкими драконами, і ті понесли її над морями й горами до далекої Скіфії. З високого Кавказу побачила ореада самотню худющу постать, синю, страшну, із запалими очима, що несамовито горіли. То був Голод. Довгими чорними пазурами видлубував він з-поміж каміння тонесеньку білу травичку і жадібно рвав її зубами.

Ляклива ореада не зважилася підійти до нього, а гукнула здаля, переказала йому Деметрину волю і побачила, як він лиховісно посміхнувся на знак згоди. Усе це тривало якусь хвилю, але ореаді вже стало аж млосно з голоду, і вона чимдуж погнала драконів назад.

Голод мусив уволити Деметрину волю, не насмілився він перечити могутній богині родючості, хоч та завжди з ним ворогувала. Вночі вітер переніс його до далекої Фессалії, і він непомітно прослизнув у панські покої.

Ерісіхтон уже міцно спав і не чув, як Голод обійняв його холодними кістлявими руками і став дихати в лице, пробуджуючи тоскний, голодний неспокій в усьому тілі.

Ще й на світ не займалось, як Ерісіхтон схопився з ліжка, голосно гукнув прислужників і звелів їм мерщій нести варене й печене на стіл. Цілісінький день він не підводився з-за столу і що більше їв, то дужче мучив його нестерпний, лютий голод. Прислужники ледве встигали ставити перед ним усякі наїдки та наливати вино з великих кратерів.

А Ерісіхтон аж нетямився з голоду. Все йому було замало, він квапив людей хутчій нести на стіл якнайбільше всяких харчів і гнівався, що мало принесли.

Наче вогонь, який все пожирає і ще прагне всякого палива, а що більше його дістає, то яскравіше палає, так і в Ерісіхтона голод ставав тільки дужчий і дужчий.

А сам він, проте, худнув і танув, як сніг напровесні, як бджолиний віск проти сонця.

Незабаром в Ерісіхтоновому домі не було вже ніяких наїдків, комори стояли порожні, на луках уже не паслася худоба, не мекали вівці в просторих кошарах. Чисто все поїв Ерісіхтон, потім проїв і своє майно, і батьківське, все, навіть єдину рідну дочку спродав на харч.

А далі вже не стало чого продавати, не було в ненажери бодай черствої шкуринки хліба. З голоду Ерісіхтон немов збожеволів і почав гризти власне тіло. Помер він у страшних муках, та ніхто його не жалів, ніхто й не заплакав. Жодна квітка тоді не зів’яла з журби, жодне дерево не схилилося в жалобі.

СЛОВНИК МІФОЛОГІЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

АВГІЙ (АВГЕЙ) — Геліосів син, цар Еліди, що мав дуже багато худоби. Занедбані, брудні стайні вичистив йому за один день Геракл, спрямувавши туди течію гірської річки (один із