Лариса Володимирівна Денисенко - Відлуння: від загиблого діда до померлого

що ти не помітиш його незнання, незручно ані тобі, ані йому не буде. Славко також не знає мов, але він зазвичай мовчазний, реагує фактично тільки на одну тему, тому ти можеш не помітити його мовної відсутності, вона цілком збігається з тематичною».

«Так. І що, всі вони фізики? Я уявлення не маю, про що говорити з фізиками». Марат підморгнув мені. «Зі мною ж якось даєш собі раду?» – «Так, але ти – один! А коли вас буде семеро, як кажуть у вас, у фізиків, ефект та вплив посилиться». – «Ця історія не про нас. Знаєш, інколи мені здається, от якщо війна і фронт треба буде робити тільки з нас – чорта лисого з цього щось вийде. Ми розучилися об’єднуватися навіть проти ворога». – «Наслідок індивідуалізації суспільства?» – «Не знаю. Кажуть, що це наслідок нашої прив’язаності до землі. Тобто до приватної власності. Відокремленість та захист. Але, якщо прибалти здатні збагнути, що, коли силоміць забирають майно в одного, наступним будеш ти, бо ви з ним схожі, тож треба захищати його майно, інакше врешті-решт накриють усіх, то в нас думають, добре, що забирають майно в цього, він – козел, натомість у мене ніколи не заберуть, у мене ж за що? А якщо хтось рипнеться щось забрати, то вони – козли. Якось так. Ти не зважай, мені самому важко це собі пояснити». – «Тобі можна на радіо працювати, я б тебе залюбки слухала». – «Це я тільки у вас можу влаштуватися, якщо проект провалиться, в нас таке радіо майже нікому не цікаве».

«То всі твої друзі – фізики?» – «А це дуже складне питання, Марто. За освітою – так. Усі фізики. Але фізикою в чистому вигляді займаюся тільки я, якщо можна так висловитися». – «А інші?» – «Аркадій обіймає високу посаду в одній інвестиційній компанії. Він підтримує всі мої починання, навіть фінансово, але він формальний партнер. Йому подобаються мої ідеї, він у мене вірить, але сам займається розрахунками. Шукає, чим можна звабити потенційних інвесторів.

І знаходить». – «Знаєш, я тебе не запитувала, коли ти розповідав про проект, але мені здалося, що Аркадій не є винахідником, я не помилилась, проект тримається на тобі?»

«Ти не помилилась у тому, що це не винахід Аркадія. Але він мені дуже допомагає». – «Як?» – «Він знаходить те, чого я не можу знайти, бо просто не розумію, що це треба шукати і викидаю навіть у тому разі, коли знаходжу. Він думає та бачить по-іншому. Розумієш, я з дитинства щось вигадую, намагаюся прописати, але тільки Аркадію вдається мене почути, пояснити та виписати все так, щоб мої ідеї були зрозумілі більшості». – «А це не використання? Він тебе хіба не використовує?»

«Я розповім тобі одну історію. В підлітковому віці ми відпочивали на морі. Одного разу на пляжному березі я побачив мартина. В нього було пошкоджене крило, він не міг літати. Він скрикував від болю та безпорадності, але його родичі не звертали на нього уваги. Чим злостили мене надзвичайно. Я щоранку кидав йому хліб, щоб той трохи поїв, і не знав, як ще я можу йому допомогти. Я дуже боявся, що його зжеруть коти або хтось образить. Із завмиранням, як тільки прокидався, біг до нього: чи на місці, чи живий. Він тримався другий день. Ще я дуже злився на Аркадія, котрий казав мені, щоб я залишив мартина у спокої, бо йому не потрібен цей хліб, він не може нормально дотягнутися, навіть якби й схотів, хліб жеруть інші мартини та голуби, а пораненому мартину я цим не допоможу. Природа сама керує.

Я звинувачував Аркадія в жорстокості, плакав, брав хліб та йшов годувати свого мартина. Рятував його. Наступного ранку зі мною пішов Аркадій. Він не розчулився, коли побачив мартина. Він кинув йому невеличку рибку. Мартин її зжер. А через хвилин десять спробував стати на крило і злетів. Аркадій поклав у кільку пігулку знеболювального. Тобто розумієш, він не вимикав раціо на відміну від мене. Він реально думав, як допомогти. І коли придумав – почав діяти. В цьому весь він, вважає, що емоції руйнують та розмивають людину».

Я всміхнулася. «Неземне походження». – «Що?» – «Позбавлений тих самих земних 70% води». – «Скажи йому про це, йому сподобається». – «Краще ти сам». – «Добре. Він, проте, завжди каже, що логіка програє інтуїції. Тому він беззаперечно слухає мене і вибудовує свої логічні ланцюги на базі моїх відчуттів. Тільки так. Нас не підводять інстинкти та інтуїція, треба їм довіритися, а це дуже складно, бо розум не дозволяє цього». – «Мабуть, це мозкові ревнощі. Вони можуть виникати ледь не всюди і ледь не завжди, коли йдеться про вибір». – «Мабуть. А потім, знаєш, ніщо так не зближує, як ідіотські дитячі історії та вчинки, про котрі знаєте тільки ви: ти і він. Наприклад, у Аркадія щомісяця текла кров з носа. Він дуже цього боявся, втрачав свідомість, тремтів до цокотіння зубами. І наш шкільний лікар пожартував, що в Аркадія там розташована матка, тому лякатися не треба, це природне явище, коли в нього з носа щомісяця тече кров. У дівчаток кровить з іншого місця, а в Аркадія – з носа. Аркадій зізнався в цьому тільки мені. Ми про це довго думали, вирішили, що це патологія. І думали так до восьмого класу. Потім до сліз реготали над цим лікарським діагнозом. Однак кров Аркадія не лякала і почувався він впевнено. До такої міри впевнено, що збирався йти вчитися на хірурга, але все одно подався у фізики. Зі мною разом». У мене сльози на очах виступили від сміху.

«А інші? Бабій Сергій?» – «Бачу, ти заінтригована. Він це вміє – інтригувати, якби не вмів – спився б, – гмикнув Марат. – Сергій – унікальна людина, він усе життя знаходив себе в самодіяльності. Власне, самодіяльність допомогла йому вступити на факультет фізики. Бо такого актора ще треба пошукати. Він вживається в будь-яку роль. Зараз Сергій знаходить себе у кастингах». – «Тобто він подався в актори?» – «Ні, він професійний кастингіст. Певне, це запишуть до його резюме. У вас йдуть які-небудь талант-шоу?» – «Звичайно». – «Сергій кастингується на всіх можливих талант-шоу, де можна співати, танцювати, а ще краще – виставлятися». – «І як, вдало?» – «Буває по-різному, я скину тобі кілька посилань на нього в ютубі, ті, з яких ми особливо регочемо».

«А він гарний?» – «Важко сказати, розумієш, у підлітковому віці він серйозно ставився до свого іміджу. Серйозніше,