Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

Перед нами була річ справді небачена. Вага пекторалі 1150 грамів, діаметр 50,6 сантиметра. Усе її поле було поділене на три місяцеподібні яруси за допомогою витончених порожнистих трубок, що становили каркас виробу. Нижній і верхній яруси заповнювали скульптурні композиції, середній оздоблювався насиченим рослинним орнаментом, закріпленим на пласкій платівці. Увесь витвір до найменшої деталі виготовлено із золота 958 проби, що має чистий сонячний колір.

У центрі нижнього ярусу – три сцени боротьби коня з двома грифонами, що напали на нього. Найбільш трагічну з них розташовано посередині. Далі за ними – поєдинок дикого кабана (праворуч) та оленя (ліворуч) з леопардом і левом, за якими зображено гонитву собаки за зайцем. Мов жмутком світла художник вихопив з темряви цей жахливий світ конання. Отож чим ближче до кінців, то він дедалі зменшується й затихає: перед зайцями, мов одвічні символи музикальної тиші степу, сидять уже звернені одне до одного коники-стрибунці, самець і самиця. Завершуючи композицію ідейно й стилістично, вони водночас становлять природний перехід до середнього поясу зображень, який відбиває святкове буяння природи.

Середній ярус становить з нижнім поясом єдину картину і разом з тим править за чудову ритмічну перебивку між поданими великим планом зображеннями нижнього й верхнього поясів, пов’язуючи весь витвір у розгорнуту поему.

Фокусом усього твору є середня сцена верхнього ярусу, де двоє роздягнених до пояса чоловіків шиють хутряне вбрання, розтягнувши його за рукави. Для урівноваження композиції й заповнення вільного простору над вбранням повішено горит з луком і стрілами. Другий горит лежить біля ноги правої фігури. Окуття горитів містять мікроскопічні сцени боротьби героя з чудовиськом.

Лівий скіф стоїть навколішках, спина його на третину повернена до глядача. Лівою рукою він тягне до себе вбрання, у правій тримає голку, яку можна помітити лише із зворотного боку. Кучеряве волосся майстра відкинуте назад і перев’язане широкою стрічкою, як у царя з кульобського келиха. Обличчя вкрите густою кучерявою бородою, під очима – великі набряклі міхури. У всій фігурі чоловіка відчувається якась надломленість і прихована хворобливість. Навіть поперек його перев’язано товстою хусткою.

Фрагмент пекторалі

Правий майстер центральної сцени сидить на підігнутій лівій нозі. Рукав вбрання він також натягує лівою рукою, а в правій, як і його напарник, тримає довгу голку або шило. Вказівний палець цієї руки відставлено, і погляд майстра звернено на співбесідника, ніби він щось йому вказує. Волосся і борода чоловіка спадають великими кучерями, обличчя має видовжені пропорції. У виразі обличчя і в поставі відбито незламну волю.

Ліворуч і праворуч від центральної сцени стоять кобили і корови з телятами, за ними вміщено фігури двох юних скіфів, зайнятих доїнням овець. Юнак у правій частині композиції сидить з підібганими під себе ногами позаду вівці і зосереджено доїть її в посудину місцевого виробу. Обличчя його просте. Підрізане спереду волосся рівними пасмами спадає з голови. Юнак ліворуч однією рукою тримає амфору, другою збирається заткнути її жмутком трави – саме так, за свідченням стародавніх джерел, єгиптяни зберігали молоко від скисання. На губах юнака сяє легка усмішка. Волосся його, як і волосся скіфа праворуч із центральної сцени, спадає великими кучерями.

Монети царя Атея

Найбільшої могутності Скіфія досягла в IV столітті до н. е., коли цар Атей об’єднав усі скіфські племена в єдину державу.

Атей писав Філіппу ІІ: «Ти владарюєш над македонцями, які навчені воювати з людьми, а я – над скіфами, які можуть боротися і з голодом, і зі спрагою».

Цар Атей загинув у 339 році до н.е. в бою з македонським військом під проводом Філіппа ІІ Македонського. Атею на той час було понад дев’яносто років.

Ліплення образів верхнього ярусу сягає вищого рівня пластичності. Око чарують досконалість пропорцій, виняткова краса й природність рухів людей і тварин. Образна мова композиції проста й лаконічна. Легка гра світлотіні на золотій поверхні, підкреслюючи пластику об’ємів, робить фігури живими: здається, в їхніх жилах пульсує кров.

Щойно подоєна вівця стоїть ліворуч від дояра.

За вівцями з обох боків композиції – кози з козенятами. Одна з них збирається лягти, друга зводиться. Завершується композиція зображенням птахів, що летять врізнобіч, створюючи враження викінченості задуму і водночас безмежності простору».

Античні держави Північного Причорномор’я

Античні держави Північного Причорномор’я були засновані давньогрецькими колоністами у VII–V століттях до н. е.

Важливим фактором заснування греками перших поселень на території Північного Причорномор’я були пошуки джерел сировини, зокрема металу. Розвиток ремесел сприяв зростанню торгівлі і мореплавства. Грецькі переселенці прагнули також освоїти придатні для ведення сільського господарства землі, забезпечити себе всім необхідним і бути економічно і політично незалежними від грецької метрополії.

Найбільше колоній на причорноморських землях, за свідченням Страбона, мало іонійське місто Мілет. Разом з Мілетом у колонізації Північного Причорномор’я і Приазов’я брали участь вихідці з інших грецьких міст: Теоса, Фокеї, Колофона, Ефеса, Клазомен та ін.

У заселенні греками Північного Причорномор’я вчені простежують кілька етапів. На першому етапі (середина VII ст. до н. е.) в Північно-Західному Причорномор’ї було засновано два поселення: Істрію в Подунав’ї і Борисфен на о. Березань. На другому етапі (перша половина – середина VI ст. до н. е.) греки освоюють узбережжя Березанського та Бейкушського лиманів. У пониззі Південного Бугу виникає античне місто Ольвія; кілька землеробських поселень з’являється на берегах Дніпро-Бузького і Березано-Сасицького лиманів. На Боспорі Кіммерійському були засновані міста Пантікапей, Гермонасса, Німфей, Мірмекій, Феодосія, Кепи та ін. Всі ці міста розміщені на узбережжі Керченської протоки, а землеробські поселення становили їхню сільську периферію.

На третьому етапі (друга половина VI – початок V ст. до н. е.) починається освоєння району Нижнього Подністров’я, де було засновано міста Ніконій і Тіру. Створюється ряд сільськогосподарських поселень на східному узбережжі Дністровського лиману. В цей час значно розширюється територія міста Ольвії і виникають поселення на берегах Бузького лиману.

На четвертому етапі (кінець V ст.