Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Невеликими групами їхня команда вирушила на пошуки.

-Де я, в біса, маю її шукати і навіщо? – Рубі лаялася, пробиваючись через якісь кущі.

Сонце вже мало припікати, хоч у затінку дерев вона цього не відчувала. Ліс був на диво тихий, не чутно було співів птахів, не видно тварин… Лише вітер ворушив гілля дерев.

Страж Ернандес давно відірвалася від основної групи, заглибившись у гущавину лісу. Страшно їй не було нітрохи, дівчина просто не могла зрозуміти, кому і навіщо потрібна ця рятувальна місія.

-Яка… Чудова… Ідея! – задихана Рубі прорубувала собі шлях крізь колючі пагони. – Вона висловила все, що… Чорт!... думала, а ми тепер маємо бігати і шукати цю припадочну! Просто межа моїх мрій! Вона, бідна-нещасна, страждає, бо Севен її сприймає тільки як сестру. От біда! Та бодай тебе!.. – Рубі мало не поцілувалася з деревом, послизнувшись на вогкому листі. – А я маю бути чуйною і зараз же віддати його Мії, бо вона так хоче. Маразм!

Дівчина зупинилася і роззирнулася навколо. Могутні стовбури дерев, кущі і чагарники, якийсь просвіт між деревами…

Рубі прискорила крок. Невдовзі вона вийшла на невелику галявину і зупинилася, вражена.

Перед нею, грізно нависаючи над м’якою зеленою травичкою, височіла скеляста гора, де зяяв розверстою пащею вхід у печеру. Чому Рубі так упевнено попрямувала до нього, вона й сама не знала. Але інтуїція підказувала: якщо Міа й ховається десь, то таки у тій печері.

-Міє!

Тиша. Десь у глибині печери падали краплі води.

Рубі ступила досередини. Звук її кроків лунко відбивався від кам’яних стін. Під протилежною стіною долівка раптом різко обривалася, перетворюючись у глибоку западину.

-Міє!

-А… з’явилась? – Страж Вілард виступила із затінку. – Чого ти прийшла? Познущатися? Позловтішатися? Велика Рубі зійшла до простих смертних! Яка честь!

Рубі скривилася.

-Припини істерику, – тихо промовила вона. Міа глянула на неї – її погляд не обіцяв нічого доброго.

-Істерику? – перепитала вона тихим голосом, в якому тріщав мороз. – Істерику? Це не істерика. Це безвихідь.

-Що ти плетеш? – обурилася Рубі. – В якому місці у тебе безвихідь?

-У житті, – не підвищуючи голосу відповіла Міа, проте цього разу в інтонаціях промайнули якісь шалені нотки. – У мене немає нічого. Нічого.

Вона підвела на Рубі палаючий погляд.

-Але у тебе… У тебе є все!

Рубі мимохіть поклала руку на свого ножа, що не сховалося від погляду Мії. Страж Вілард шалено зареготала.

-Ти думаєш, я збираюся тебе вбити? Вбити? Що за нісенітниці?

-Я думаю, що ти мені заздриш, – процідила Страж Ернандес, намагаючись не випускати опонентку з поля зору.

-Зачекай, – наче не чула її Міа. – Зачекай… Убити тебе! Я тоді вирішу всі свої проблеми. Я…

-Ти не вирішиш цим нічого! – рикнула Рубі. – Це нічого не змінить! Ну, хіба моя персона не буде більше маячити перед твоїми очима…

-Знаєш, тільки заради цього варто тебе прикінчити, – вишкірилася Міа, виходячи на світло. – Але є ще багато плюсів…

Чабанги злетіли в повітря, і Рубі ледве встигла ухилитися.

-Звихнута! – викрикнула Ернандес, вихоплюючи ножі.

Клинки задзвеніли, зустрічаючись.

-Не більше, ніж ти, – гарикнула у відповідь Міа, замахуючись ліктем.

Голова Рубі смикнулася від удару, по скроні потекла кров.

-Ідіотка! – задихнулась Рубі. – Треба попереджати про те, що в тебе є додаткова зброя! Тебе не вчили цього на етиці?

-Ти не питала, – самовдоволено посміхнулася Міа, закочуючи рукав. На руці зблиснула шипами довга рукавичка – цестус.

-Бо не думала, що ти така наволоч!

Знову задзвеніла сталь. Випад – удар – розворот – випад. Блок.

-Тобі не вдасться перемогти, – засичав біля вуха Рубі злісний голос суперниці. – Тільки не тут!

-Це не тобі вирішувати, – здавлено заявила Рубі, з усієї сили відштовхуючи опонентку до виходу з печери, в якому…

-Рубі!

…з’явилася постать Емілії.

-Ем! – Рубі поспіхом стерла кров з обличчя.

-Якого біса тут відбувається? – Ем ошелешено ступила крок до печери.

-Сама не…

-Гей! Обережно! – Крик Емілії пролунав саме вчасно.

Міа, раптом підхопившись на рівні ноги, щосили відштовхнула Галлагер і, здійнявши чабанги, кинулася до Ернандес.

Рубі не знала, що змусило її так зробити, але, коли Мії залишався лиш крок, Ернандес гепнулася на коліна.

Міа не зуміла зупинитися і, перелетівши через опонентку, балансувала лише якусь долю секунди.

Її крик відбився від кам’яних стін, а тоді пролунав жахливий звук, з яким тіло розпласталось на дні ущелини, і запала тиша.