Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Думаєте, зі мною щось не так?

 — О, повірте, з нами усіма щось не так, — посміхнувся чоловік. — Ось якщо з людиною все так, це вже підозріло.

Чоловік став злегка бовтати вино в келиху і розглядати гори. Від заходу небо стало червоним, а вершини немов запалали. У дівчини навіть голова злегка закрутилася від цієї краси. Або це так діяло вино?

 — Бережіть своє серце, леді Майя, — раптом вимовив професор трохи сумно. — У вашому віці воно особливо піддатливе чарам.

 — Про небезпеку темної магії я добре знаю, — запевнила дівчина.

 — Та я не про магію, — посміхнувся професор Білозір.

Майя запитально подивилася на нього. Але чоловік тільки продовжив розглядати гори, з насолодою попиваючи вино.

***

Крокуючи по коридору, Майя неймовірно хотіла спати, а думки, ніби зрозумілі, та все ж трохи пливли. Все тіло проймала приємна знемога. Невже це і була відома слабкість в ногах від алкоголю? Але ж випила зовсім небагато, від сили два неповних келиха.

Після вечері професор Білозір запропонував проводити її, але Майя категорично відмовилася. Не вистачало, щоб хтось побачив її повернення в гуртожиток в компанії декана лікарів. Ні-ні, ще було не так пізно, вона спокійно дійде сама. Якщо, звичайно, не засне на лаві по дорозі...

Підійшовши до центральних сходів, вона здивовано зупинилася. Попереду на перила спирався Ельдар. Склавши руки на грудях, той похмуро дивився на неї. Або то світло від канделябрів так падало?

 — Як вечеря? — запитав він сухо.

 — Чудово! — радісно поділилася Майя. Зараз хотілося говорити відкрито. Нічого не таїти. — Професор Білозір знає так багато цікавих історій!

 — Не сумніваюся, — ще більше похолов голос одногрупника. — Заговорювати зуби він майстер. Як і в іншому...

Майя і моргнути не встигла, як хлопець постав перед нею. Від несподіванки вона вперлася в бильця. Ельдар прихопив її за підборіддя, схилився до її обличчя і різко вдихнув.

Майя одразу протверезіла. Він її нюхає?!

 — Ти пила, — констатував він.

 — Вино...

 — З зіллям правди, — відпустив хлопець її підборіддя і вирівнявся. — Корнелій, ось же щур... — зло прошипів він і строго глянув на дівчину: — Як багато ти йому сказала?

 — Та тільки, що ти допомагаєш мені, — постаралася говорити Майя рівним голосом.

А в грудях так стрибало, що здавалося, ще трохи і закладе вуха. Вона притулила долоню до палаючої щоки, все намагаючись прочухатися від вчинку Ельдара. А потім до неї, нарешті, дійшло, що він сказав.

 — Яке ще зілля правди?!

 — Не сильне, судячи з того, що ти не озвучуєш мені всі думки підряд, — зауважив Ельдар.

Душа Майї ухнула вниз. Вона стиснула губи, боячись, що якась думка все-таки вилетить. І не дай Небеса, щоб Ельдар це почув...

 — Мені треба додому, — спішно побігла вона по сходах.

 — Майє, почекай!

Але Майя і не думала чекати. Ох, якщо її справді напоїли зіллям правди, від Ельдара потрібно триматися подалі! Але як тільки вона вибігла на вулицю, її схопили за руку і круто розвернули.

 — Та зажди! — схопив її за плечі Ельдар. — Що ти там сказала?

 — Та нічого! Про договір він не знає! — спішно відзвітувала Майя і хотіла визволитися, але Ельдар не дав.

 — Що він хотів дізнатися? Про що ви говорили?

Майя приречено подивилася на хлопця. Знайомий удар в груди привів її до тями. Мабуть, зараз вона могла б збрехати. Але чомусь не захотіла.

 — Про тебе, — сказала вона тихо. — Я питала у нього про тебе.

Обличчя Ельдара змінилося, ставши подобою безпристрасної маски. Він відпустив плечі дівчини.

 — І що він сказав?

 — Небагато. Почало сутеніти, і мені потрібно було йти. Сказав, що у тебе була велика сім'я, і ​​ти дуже любив маму. А він був учнем вашого сімейного лікаря.

Ельдар примружився:

 — І все?

Майя здивовано подивилася на нього.

 — Не хвилюйся, твої компрометуючі дитячі фотки він не показував, — хмикнула вона.

Допит починав її злити. Ельдар злегка здивовано повів бровою:

 — Навіщо ти взагалі питала про мене?

 — А що? Не можна?

Ельдар не відповів. Деякий час він дивився на Майю, і та ледве тримала його погляд. Ні, довго в ці сині очі вона не зможе дивитися. І раптом Ельдар відвів погляд, трохи помовчав і знову подивився на неї:

 — Запитала б у мене. Навіщо у інших питати?

Майя здивовано моргнула. Він так просто погодився? Хоча вона дійсно його не питала. Просто думала, що він навряд чи відповість.

 — Гаразд ... Але зараз мені треба додому, — схаменулася вона і поспішила до воріт.

Ельдар знову наздогнав її і простягнув Кароліну.

 — Знову дощ? — припустила Майя.

 — Ні, але вже стемніло, мені так спокійніше.

Майя вдячно взяла ящірку. І відчувши, як та заповзла їй на груди, сподівалася, що Кароліна не зрозуміє, чому її серце так сильно б'ється.