Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 25

       Едвін розірвав обійми та уважно подивився на Емілі, наче вагався, але наступної миті притяг її у поцілунок. Ніжний, з ноткою пристрасті поцілунок возз'єднав люблячі серця. Але і цей поцілунок не був довгим. 

— Вас ще довго чекати? ДСС вже приїхали. Їм тут роботу скінчити треба. - недалеко від них почувся голос Марка. 

       Коли Едвін та Емі поглянули у його бік, то повз нього пробігла Софія та направилася до подруги, яка вже встигла зробити крок від чоловіка. Дівчина накинулася з обіймами на подругу ледь не збивши її з ніг.

— Емі-і! Я так рада, що ти жива. - вони обіймалися довго, а тоді Марк відтягнув Софі та попри її вереск і погрози він лише закинув її на плече та пішов до виходу. Едвін та Емі теж збиралися йти, але тут все пішло не за планом. 

      Арка почала яскраво сяяти і на мить чоловік та дівчина спинилися та подивилися туди. Працівники департаменту прийнялися до справи, чим дали зрозуміти, що чоловіку та дівчині нема чого більше робити тут. І ті пішли на вихід. 

      На вулиці їх вже чекала машина Марка, де Софі сиділа та роздратовано дивилася на хлопця поки той щось їй пояснював. 

— Цікаво, скільки вони ще будуть так собачитись?! - Емі явно була здивована їхніми стосунками. 

— Поки Софія не прийме того факту, що подобається Марку. - спокійно відповів Едвін.

— Софі має багато травм через одного виродка. Вона не так давно була на відпочинку. Відпочивала та відновлювалася після емоційного потрясіння. Це все через того покидька. З його вини в неї багато комплексів та й багато інших поганих думок. Вона ненавидить лікарні та лікарів, тому читає книгу з психотерапії, щоб не звертатися до лікарів. Вона буквально допомагає сама собі. Її можна зрозуміти. Вона насторожено ставиться до всіх, хто проявляє до неї інтерес. Навіть вигадала для себе кілька способів перевірити наміри людей. - чоловік пильно спостерігав за дівчиною поки вони стояли в кількох метрах від машини.

— Вона сильна... Марк не поганий хлопець, думаю у них все вийде. - чоловік перевів погляд на машину. - Нам треба йти поки вони машину не рознесли. - він легко посміхнувся та взявши дівчину за руку попрямував до машини.

       Вони майже дійшли до автівки, як різко розвернулися спиною. Марк у цей час притягнув Софі до себе та поцілував. 

— Трохи подихаємо свіжим повітрям. - тихо сказав чоловік. Він обійняв дівчину зі спини та дарував тепло поки вони стояли на вулиці. 

       Двері машини відчинилися і Марк крикнув до наречених.

— Йдіть вже в машину. Нам час додому і спатки. - він подарував свою широку щиру посмішку. Він явно був задоволений. І поки в машину ще не сіли Едвін та Емілі Софія сказала.

— Наступного разу я поб'ю тебе за такі витівки.

— То за цей поцілунок ти мене не битимеш? - його грайливий тон змусив ще більше почервоніти щоки дівчини. Вона ошарашено дивилися на нього і нічого не могла сказати. - Тоді наступного разу я дозволю собі трошки більше. - він підмигнув і хитра посмішка з'явилася на його обличчі. І тільки дівчина хотіла заперечити, як Едвін з Емі сіли в машину. Тому вона лише погрозливо на нього поглянула та відвели погляд до вікна. 

       За вікном змінювалися картинки. Вони проїжджали міста, ліс, поля і нарешті доїхали до міста в якому жили. Марк запропонував лишитися у нього. Вони зупинилися біля його будинку.

— Ні, я хочу додому. Візьму собі таксі. - різко відповіла Софі. Тепер три пари очей дивилися на неї. 

— Ти тікаєш, Софіє! - Марк підсунувся до неї ближче та дивився прямо в очі. Вона ж втиснулася в сидіння, її очі округлилися, коли вона це почула. - А ще вночі небезпечно сідати в таксі такій гарній дівчині, як ти. 

— По-перше, я не тікаю, а по-друге...

— Що? - хлопець з усмішкою розглядав дівчину та вивчав кожну емоцію на її обличчі.

— Добре, я лишуся. Але це не тому, що ти сказав, що я тікаю. - вона вийшла... ні, не так... вона вилетіла з машини не витримуючи погляду хлопця, але все ще відчувала спиною, як він на неї дивиться. 

       Едвін та Емілі спокійно за всім спостерігали, а після вийшли з машини та чекали, доки хлопець відкриє двері будинку.

       Вночі Емілі вийшла на кухню випити води. Вона й не помітила, що у вітальні хтось сидів. Біля каміну. І там було дві особи. Коли поверталася, то побачила і йшла максимально тихо. 

       Біля каміну сиділа Софі та Марк. З того, що почула Емілі, вона зрозуміла, що подруга відкрилася йому. Розказала про своє минуле та свого колишнього. А також згадала, що намагалася побудувати нові стосунки, але нічого б не вийшло. Вони отак просто сиділи поряд і відверто розмовляли, як близькі одне одному люди.

       Емілі повернулася до кімнати. Едвін вже не спав. 

— Чому ти не спиш? - дівчина сіла на ліжку біля коханого та поглянула на нього. Він сидів спершись на спинку ліжка.

— Теж саме можу спитати у тебе. - він підсунувся ближче та обійняв її. Вона ж поклала голову йому на плече та притиснулася до чоловіка.

— Я ходила води випити. Бачила, що Марк з Софією не сплять. Сидять біля каміну. А щодо тебе?

— Я з розуму сходжу, коли тебе нема поруч. Прокинувся, бо тебе не було поруч. Ти навіть не уявляєш як мені було важко без тебе цей тиждень. Сумував за тобою неймовірно. Хвилювався, що з тобою щось могли зробити. - він водив рукою по її щоці. - Знаєш, я навіть хотів зірватися й поїхати раніше, але... - тиша повисла на кілька секунд.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍