Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

 Ніколи не втрачай нагоди: привід підвертається не кожен день.

 Генрі Хіггінс

Андріана

Нагорі метушиться Микитівна, голосить і плаче біля свого побитого Сергія. Схоже, він досі не прийшов до тями. А я стою на кухні, дивлячись у вікно на легких метеликів, що плавно погойдуються в морозному повітрі: одні прилипають до скла, мов хочуть втиснутися в тепло людського житла, інші пурхають безтурботно, без мети. Дивлюся на місто за вікном, але відчуваю себе в дивному вакуумі, в іншому вимірі. За його щільне коло пробиваються лише звуки повільних, дуже важких кроків. Здається, що в Дана на кожній нозі висить по залізній гирі й робити наступний рух йому неймовірно складно. Кроки віддаляються, вони усе далі, тихіше і кожен б'є гострим уламком по венах, вивертаючи душу, розриваючи її, шматуючи до м'яса. Притискаю долоні до грудей, намагаюсь вгамувати нестерпний біль, хоч трішки полегшити його. Не допомагає, пече, щемить. Як же боляче, як боляче... Впиваюся пальцями в підвіконня, щоб не зірватися з місця і не кинутися слідом за коханим. За не моїм коханим. Кроки раптом завмирають, зависають, я роблю глибокий вдих, а видих застряє в горлі. Коротка мить, пара секунд - і некваплива чоловіча хода зривається на стрімку, рішучу - наче з квартири вийшла зовсім інша людина. Грюкнули двері, мов постріл, контрольний, в серце. Я здригнулася й заплющила очі, відчуваючи, як швидко стали мокрими щоки і без сил з'їхала по стіні, тремтячи від німих ридань, давлячись судомними схлипами. Поруч із Северським я приховувала свої біль і розчарування, тепер можна не ховатися, він не почує жалюгідного скиглення, не побачить моєї жорсткої ломки. Дан пішов. Забрав би з собою ще й любов до нього, яка кровожерною п'явкою вчепилася в моє серце. Міцно, так що й не відірвати.

Гостре бажання спонукало кинутися Дану на шию, наплювавши на його порожні ревнощі, забивши на хвору параною і на недовіру. Потреба залишитися поруч із ним, відчути ніжні обійми, сховатися за широким плечем від усіх бід була просто нестерпною. Перебуваючи під прицілом божевільних сірих очей, я ховала руки за спину, розпорюючи нігтями шкіру на долонях, утримуючись від спокуси. Так, мені дуже хотілося бути під надійним захистом сильного чоловіка, який вирішив би всі мої проблеми. Але не ціною поваги до себе самої. Я б не змогла слухняно опустити голову і як погана вівця піти за тим, хто великодушно «пробачив» мене, «залишивши в минулому» вигаданий зв'язок зі Скаженим. Не засумнівавшись, чи існував той взагалі. Та й що можна побудувати на фундаменті підозрілості й невіри?

«Чому, чому?» - раз за разом атакувала мене думка. Я жодного разу не давала йому приводу сумніватися в щирості своїх почуттів. Кому як не Дану знати, що він був моїм першим чоловіком. І єдиним. Але Северський вірив лише собі, а мої слова виявилися порожнім звуком, кинутим на вітер.
Отже, не судилося. Тепер у нас різні дороги й кожен піде своєю.

Я не помітила, як за вікном потемніло і в будинках навпроти засвітилося світло. Розмиті сльозами жовтуваті вогники були схожі на поминальні свічки, що горять на панахиді нашого кохання. Мого, не Данила. Те, що він вважав коханням, було чим завгодно, але не любов'ю. Тому, що любов вірить.
Тильним боком долоні я стерла солоні доріжки й змусила себе піднятися. Налила склянку води, ковтнула, поправила розпатлане волосся, відчуваючи шалену втому. Я втомилася тікати, ховатися, боротися. Замучилася доводити, що я просте дівчисько, а не корислива тварюка, яка шукає, кому б вигідніше продати себе. Коли ж бо закінчаться ці нескінченні блукання по муках?

- Дівчинко, Сергій прийшов до тями.

Я здригнулася і повернулася до тієї, котра зверталася до мене, певно, я надто глибоко занурилася у свої думки та не почула, як підійшла Марія Микитівна.

- Його вивертає, це струс мозку, - продовжувала вона, не чекаючи від мене відповіді. - Потрібен лікар.

Нижня губа і руки старенької тряслися, вона старанно ховала почервонілі від сліз очі і мені було щиро шкода її.

- Я зателефонувати хотіла, у Кречетових є свій лікар, але Сергій і слухати нічого не хоче. Тільки повторює, як заведений: «Де Андріана?» Я незліченну кількість разів втовкмачувала йому, що ти що вдома, але коли він когось слухав...?

Старенька не встигла договорити, у дверному отворі з'явилася голова Скаженого: смоляне волосся, що злиплося від засохлої крові, безладними пасмами спадало на очі. Диявольськи красиве обличчя відсвічувало крейдяною блідістю, залишки сорочки звисали клаптями, місцями оголюючи смагляве підтягнуте тіло. Сильно ж я приклала його. Сковтнула і зчепила пальці в замок, радіти стражданням я не вміла і не могла. Не виносила болю, нічийого, у будь-яких його проявах. Нехай потерпілим і був жорстокий бандит.

Він ішов похитуючись, рукою спираючись на стіну й не кліпаючи дивлячись на мене чорними, мов ніч, очима.

- Навіщо ти піднявся, Сергію? - сплеснула долонями бабця. - Я ж сказала, що приведу дівчину до тебе.

- Нянько, принеси що-небудь від головного болю, - процідив Чорний крізь стиснуті зуби.

- Травма може бути серйозною, а лікар...

- Я сказав не треба. Тягни будь-яку хрінь, яку знайдеш, аби заглухли чортові молоти в мізках. Башка зараз розлетиться на шматки.

Нарікаючи та журячись, Марія Микитівна поспішила по ліки. Я залишилася наодинці з Чорним.

- Отже, справді не втекла... Гм, - він притулився до стіни й задумливо роздивлявся мене через напівприкриті повіки, низький голос звучав тихо та хрипко.

- Як далеко я зможу втекти без документів, грошей і зв'язку? - я відвернулася до вікна.

- Север легко забезпечив би тебе всім необхідним...

Я напружилася, але промовчала.

- Дивно, герой коханець увірвався в оселю дракона, врятував прекрасну царівну, а вона, з незрозумілих причин, залишилася в лігві... Не за сюжетом, - гмикнув із сарказмом.

- Це тебе не стосується.

- Помиляєшся, дитинко.

Чорний безшумною тінню ковзнув уперед і став за моєю спиною.

- Мене стосується абсолютно все, що пов'язане з тобою, - провів пальцями по моїй шиї, торкнувся розпатланого волосся, спини.

- Данила вдома чекає своя принцеса, а дві - теж не за сюжетом, - я згадала про наречену брюнетку, і в роті стало гірко.

- Він розірвав заручини, - шепіт мені на вухо. - І давно...

Я завмерла, різко розвернулася до Чорного і натрапила на пекельний погляд, що глузливо, неквапом сканував моє обличчя.

- Бачу, ти не в курсі, крихітко? - гмикнув мафіозі.

Сказати, що я була приголомшена новиною - нічого не сказати, це було несподіваним ударом і звучало занадто неправдоподібно. Але Чорному абсолютно невигідно було брехати мені в такому питанні. Дивно, що він узагалі це озвучив, вочевидь далася взнаки травма голови.

- Мені до цього немає діла...

- Прааавда? - протягнув він. - Маленька брехунка. І так легко збудлива, - провів великим пальцем по моїх губах. - Але ти все правильно зрозуміла, тобі до Севера байдуже, бо ти тільки моя. Запам'ятай це гарненько, Андріано. Для твого ж блага.

- Погрожуєш?

- Попереджаю. Поки що. Я й так із тобою неймовірно ніжний. Але я не тупе Терпило, не грайся зі мною. Тобі не сподобаються наслідки.

- Ось, Сергію, випий, - вчасно з'явилася бабця, простягаючи улюбленцю блістер із пігулками й воду. - Має полегшати. Не знаю чи на довго.

Чорний закинув до рота кілька таблеток, узяв недопиту мною склянку води, жадібно осушив і з гуркотом поставив на стіл.

-У нас весілля скоро! Ех, будемо веселитися по повній дитинко, так?!

Ми з Микитівною мовчки перезирнулися.

- Іди за мною, - скомандував жорстким тоном, що не терпить заперечень, - полежиш поруч. Почуваюся напівтрупом.

Скажений поплівся до себе, схопивши мене за лікоть. Чи пам'ятав він, хто вибив його з колії? Якщо й здогадувався, то нічого мені не сказав.

Відтоді головні болі переслідували його щодня, від чого Кречетов ставав дедалі дратівливішим і нетерпимішим. Але, незважаючи ні на що, він не припиняв виїжджати на свої стрілки і тягав мене за собою на світські банкети. Я ненавиділа бомонди, та всі мої прохання залишитися вдома ігнорувалися. За дивною злою іронією, на вечорах я постійно стикалася з Северським, тепер побачивши мене він холодно відвертався. Данило завжди з'являвся в компанії нової жінки, інколи двох, але щоразу різних. Я спостерігала, як вони жадібно дивляться на нього, як захоплено ловлять кожне його слово, ніби ненароком торкаються неголеної щоки і відчувала всі муки тортур і отруйні ревнощі. Щоб припинити страждання, просто намагалася не дивитися в його бік. Але моє тіло жило власними бажаннями і погляд мимоволі вихоплював Дана з натовпу, щоразу наштовхуючись на відчужену холоднечу сірих очей. Виявляється, лід теж може обпікати. Я мушу змиритися, ми обидва зробили свій вибір.

Тільки один Скажений був цілком задоволений життям. Крутив мене в танцях, наче циган сонцем, самовдоволено сміявся, отримуючи привітання із заручинами та недалеким весіллям і не відпускав від себе ні на крок. А я.... А я рахувала дні до втечі, викреслюючи з уявного календаря день за днем. І що швидше танули два тижні, тим сильніше зростало моє нетерпіння і наполегливішими ставали докучання Чорного. Він мучив мене своїми нав'язливими поцілунками і голодними пестощами і я розуміла, що скоро бандит зірветься і його ніщо не зупинить.

Той день я запам'ятала назавжди.

Скажений ще спав після нічних гулянок, а я спустилася вниз, де на кухні на самоті метушилася Марія Микитівна. Замість ранкового привітання бабуся приклала палець до губ і швидко тицьнула мені в кишеню плаский твердий прямокутник. Уже здогадуючись, що це і не сміючи сподіватися на щасливу удачу, я ковзнула до ванної та швидко витягла на світ новий паспорт. Мій власний! Сльози защипали очі, руки затремтіли і документ гепнувся на підлогу, але я миттєво підхопила його і міцно стиснула в руці. Ось він, дорогоцінний пропуск у світ вільних людей. Це сталося, це не сон. Я полегшено видихнула, заплющила очі й усміхнулася. З'явилося божевільне бажання помчати нагору і заховати скарб у себе в кімнаті. Але страх випустити його з рук хоча б на секунду переважив - я застигла на місці, розмірковуючи, куди б надійно прибрати паспорт. У двері легенько постукали. Нервово затиснувши маленький шматок пластику в руці, я вислизнула з ванної. Марія Микитівна махнула мені йти за нею і ми мовчки пройшли до її кімнати.

- Ховай сюди, - прошепотіла вона ледь чутно й вказала на невелику платтяну шафу. - Сергій до мене ніколи не заходить і, тим паче не почне ритися в бабських речах.

Я обережно поклала на дно шухлядки документ і ретельно замаскувала його, накидавши зверху купу одягу.

- Тікай сьогодні ж, дитинко, - няня нервово м'яла свої пальці, намагаючись угамувати тремтіння. - Він сказав мені, що ввечері буде годину відсутній. Цього часу дуже мало, але це твій шанс. Хтозна, чи скоро з'явиться нова можливість для втечі?

- Я ніколи не забуду вашої доброти, няню, - міцно обійняла бабусю й поцілувала в зморшкувату щоку. - Скільки житиму, пам'ятатиму, що ви зробили для мене.

- Ганнуся теж називала мене ніжно нянькою. Ви з нею дуже схожі, - старенька квапливо витерла сльози, що набігли. - Живи довго і щасливо, дитино. Може, хоч тебе мені вдасться врятувати. Я вік прожила і бачу, що не зможеш ти з Сергієм. Він розум втратив, одержимий тобою і рано чи пізно, все закінчиться так страшно, як для моєї дівчинки. А я не зможу знову пережити той жах.

Жінка мала рацію: тільки справа часу, коли Скажений вкрай втомиться від моєї неприязні і вб'є. Він не хлопчик мрійливий і закоханий, з яким можна жартувати, а жорстокий бандит, великий наркобарон і мафіозі, який тримає у своєму кулаці все місто й не тільки. Я прекрасно розуміла, що це мій шанс. Останній. Сьогодні я не проти мати трохи удачі та везіння.

- Ось, візьми, - Микитівна поклала мені до рук важкий пакет із великими купюрами.

- Що ви, Маріє Микитівно! - геть розгубилася я.

- Бери і навіть не думай відмовлятися. Мені, старій, великі гроші ні до чого. Я буду щаслива знати, що вони стали в пригоді. Купиш собі все необхідне.

Весь день я провела в шаленому напруженні, старанно займаючись повсякденними справами, щоб нічим не видати свого хвилювання. Удень, як зазвичай, прийшов лікар. Чорний сидів поруч, уважно спостерігаючи за його діями. Бачачи, яким важким поглядом буравить він чоловіка, я подумала, що на місці лікаря просто не змогла б працювати. Але масажист був фахівцем вищого класу і спокійно робив свою справу. Вдень я допомагала на кухні готувати Марії Микитівні. Щоб не викликати зайвої підозри, щось жувала за обідом, хоч апетит пропав геть. Я рахувала хвилини, коли Чорний піде. Ввечері, аби заповнити час, прибирала і в без цього чистій кімнаті, щоб мати зайняті руки, а сама у двадцяте прокручувала в голові, що буду робити, коли виберуся з квартири. З Микитівною ми домовилися, що вона відверне увагу охорони.

Близько дев'ятнадцятої години мафіозі зайшов до мене повністю зібраний і одягнений.

- Що це ти активна така сьогодні? - він уважно обдивився мене.

- А якою я маю бути?

- Не груби таткові, у мене руки сверблять покарати тебе.

- Є дієвий спосіб позбутися свербіння - зайнятися ділом.

Це був натяк, щоб він якнайшвидше котився у своїх справах, але Кречетов усе зрозумів по своєму. За частку секунди він підхопив мене на руки та жбурнув на ліжко, навалившись зверху всією вагою.

- Мала, дрібна відьма, - прошипів роздратовано і зі злістю впився в мої губи, кусаючи їх, мучачи. У цьому поцілунку не було ні краплі ніжності, лише дика лють.

- З розуму мене звела, отруїла кров своїми зміїними очима, залізла під шкіру, - виштовхував він слова крізь стиснуті зуби.

- Відпусти мене! 

Але Скажений тримав мене в сталевому кільці рук, м'яв стегна, ковзав пальцями по тілу, гарчав звіром.

- Ти обіцяв! - я сподівалася, що сухий тон охолодить лихоманку. - Обіцяв, що не зачепиш мене, якщо я не захочу!

Мені вдалося приловчитися і вкусити його за губу, напевно, дуже боляче, бо Скажений сіпнувся, зашипів і врешті відсторонився.

- Захочеш, - сказав впевнено із найпохмурішим виглядом і швидко піднявся.

Я розсудливо промовчала.

- За два місяці для тебе з Франції привезуть пів сотні суконь від найвідоміших кутюр'є, - він обсмикнув шкіряну косуху, відкинув з чола синяво-чорні пасма. - І до кожної - окремі прикраси.

Я здивовано втупилася на божевільного: що робити з такою кількістю вбрання і каміння? Солити?

- Це на весілля, - відповів він, зчитуючи мої думки. - Хочу тиждень святкувати. Я сам буду одягати тебе в нові сукні по три рази на день, - Чорний схопив мене за волосся і відтягнув голову назад, хижо лизнувши оголену шию. - Хочу дивитися, як діаманти світяться на твоїй молочній шкірі, як тьмяніють смарагди від яскравості цих відьомських очей.

Я принишкла, боячись опором або гострим словом знову пробудити в ньому звіра. Нічим хорошим для мене це не скінчиться.

- Ось так, слухняна дівчинка, - Скажений відпустив моє волосся.

Він підняв пальцями моє підборіддя і, примружившись, по черзі вдивлявся мені то в одне око, то в інше. Що він хотів знайти там?

- Я скоро повернуся і ми з тобою дійдемо згоди.