Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Андріана не могла заплющити очі, хоч найбільше на світі хотіла лише цього. Дівчина притулилася до дверей, що виходили на лоджію і широко розкритими очима дивилася на Дана. Вона до тремтіння  боялася, що якщо перестане бачити його, то неодмінно станеться найгірше. Внизу чувся гучний плач і гіркі голосіння Марії Микитівни, але дівчина нічим не могла втішити нещасну стареньку, навіть якби могла вибратися звідси. Надії на те, що сусіди викличуть поліцію не було. Вони знали або ж здогадувалися, хто живе поруч, і неприємностей нікому не хотілося. Кожен сам за себе. А Дан і Скажений обидва вже були схожі на суцільні гематоми, та ніхто не збирався зупинятися. Андріані раптом спало на думку, що якщо вона хоч що-небудь не зробить, то скоро в кімнаті опиниться труп одного з тих, хто зійшовся в шаленій гарячці. Варто було їй тільки це подумати, як Чорний одразу  направив пістолет на хлопця. Данило не помітив зброї, він у цей час витирав обличчя рукавом роздертої сорочки: з розсіченої брови червоні цівки частими струмочками котилися вниз по очах. заважаючи чітко бачити.

- А тепер я замочу тебе з насолодою, сучий ти потрох, - вишкірився Скажений, оголюючи ряд закривавлених зубів і смакуючи щасливий кінець. Мафіозі опинився зовсім поручз Андріаною, спиною до неї.

Дан завмер, побачивши чорне дуло, спрямоване йому прямо в голову і подивився на Метелика, цілком усвідомлюючи, що вже нічого не встигне зробити для себе. Сірі очі попрощалися.

В Андріани все всередині похололо, ноги стали м'якими, ватяними, немов геть позбулися кісток. Щоб не впасти, вона вхопилася за підвіконня, пальці намацали щось холодне й тверде. Підняла очі: пляшка віскі, що дивом вціліла в повній розрусі, поблискувала густим бурштином, пронизана наскрізь променями зимового сонця. Андріана не знала, що сталося наступної миті, але вона вхопила пляшку, замахнулася і міцно заплющила очі. Задзвеніло скло, у ніс ударив міцний аромат алкоголю, викликаючи нудоту і щось важке глухо стукнулося об дерев'яний настил. Дівчина так і лишилася стояти міцно заплющивши очі, щомиті чекаючи пострілу, як вироку. Але його не було.

«Дихати, дихати», - нескінченно нагадувала вона собі, коли свідомість почала каламутитися. Один - вдих, два - видих. Ще й ще. Повторюючи те ж саме кілька разів. Коли серце, що калатало в горлі, нарешті опустилося в грудну клітку, Андріана важко сковтнула, відчуваючи, що сухий язик прилип до піднебіння, і, важко видихнувши, нарешті наважилася розплющити очі. Погляд зупинився на розбитому шматку скла, затиснутому в її руці настільки сильно, що пальці побіліли до синяви. Трояндочка з нерівними гострими краями - ось усе, що залишилося від місткості з алкоголем. Дівчина повільно перевела погляд униз і здригнулася всім тілом: біля її ніг нерухомо лежав Чорний і з його потилиці стікала на підлогу цівка крові. Боженько, здається, вона вбила його!

Андріана підняла ошелешені зелені очі, які зараз здавалися чорними, і з нерозумінням та  розгубленістю подивилася на Дана.

- Я не... Я не хотіла його... - вона відчула, як нудота підступила знову. Дівчина схопилася за горло, залишки пляшки випали з долонь геть, задзвенівши востаннє.

- Він живий, - поспішив запевнити приголомшену рятівницю чоловік, - і скоро прийде до тями.

Дан підняв пістолет, що валявся, повністю розрядив і відкинув убік.

- Ходімо зі мною, - він зробив крок до Андріани й простягнув їй руку.

Дівчина сахнулася вбік, мов переляканий метелик.

- Іди, Данило, - прошепотіла вона.

- Ти врятувала мені життя і я вдячний. Але навіщо тобі залишатися в цьому лігві?!

- Я зробила те, що повинна була. Тепер іди, прошу.

- Андріано, у тебе шок і стрес. Я подбаю про тебе.

- Я сама про себе подбаю, - вона сховала тремтячі руки за спину. - Нам нема про що більше говорити.

Дан підійшов впритул і легко стиснув плечі дівчини.

- Я не залишу тебе тут! - він вдивлялвся в темну зелень очей.

- Але я не піду з тобою. Нам не по дорозі тепер, на жаль. Чи може потягнеш насильно? - її погляд  обпалював.

- Андріано, та прийди ж до тями! - Данило несильно струснув її. - Тепер тобі не можна тут бути! Скажений...

- Він нічого мені не зробить.

- Ти так упевнена?! Він убивця!

- Знаю. Але мене він не чіпатиме, - дівочий голос звучав холодно.

- Нам із тобою...

- Немає нас, Дан, і, напевно, ніколи й не було. Це була помилка. Нічого вже не можна повернути назад. Ти зробив свій вибір давно, а я свій - зараз.

Дан вдивлявся в кам'яний нефрит і вперше замислився - чи знав він колись дівчину, яка оце стояла перед ним, міцно стиснувши губи і відповідаючи на його погляд рішуче й твердо? Чому так боляче? Чому так нестерпно пече в грудях? Ні, не від ударів Біса, а від її слів, жорстоких, шпарких, що били з розмаху.

- Тобі вже час...

Вона скинула його долоні зі своїх плечей, вийшла з кімнати, не помічаючи хрускоту скла і дерева під ногами. Дану здалося, що вона не з приміщення вийшла, а з його життя, так само наступаючи на його уламки тонкими підборами.

Чоловік ішов до виходу, ніби пробирався крізь марево дикого сну, хитаючись, мов п'яний, дивлячись кудись уперед незрячим поглядом. Андріана зробила свій вибір. А йому.... А йому більше тут нічого робити. Данило зупинився,завмер, прикривши очі, але замить вже рішуче крокував з квартири більше ні разу не озирнувшись.

*Кореш, кент - давній приятель, друг (бандитський жаргон)

*Ніштяк - чудово (кримінальний жаргон)