Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

Та Квалтава й не думав слухати ченця, він мене спитав:

— А ти ж чого не п’єш?

— Знаєте, добродію, мені теж не можна. Але за ваше здоров’я — охоче,— несподівано для себе почув я свій голос; я одним духом випив вино й перевернув келех догори дном.— Нехай так буде пусто вашим ворогам.

А що було мені робити?

— Отак-то,— сказав Квалтава й спитав Туташхіа: — Ти хто такий?

— Ви мене питаєте? — не підводячи голови, мовив Туташхіа.

— Тебе. А кого ж?

— Подорожній я.

Квалтава зніяковів і якось осів.

— Іди вже, що за людина! — пролунав роздратований голос Куру Кардава.

Перед Куру Кардава лежала купа грошей. У Кази Чхетіа знову нічого не лишилося.

— А дай мені, Бодго, з моєї пачки тисячу карбованців. Я програв,— кликнув Каза Чхетіа.

Вони втрутилися дуже доречно. Квалтава пора було забиратися, але не міг же він піти, підігнувши хвоста, залишивши останнє слово за Датою. Він знову поліз би до нього, і до чого це могло призвести — хто знає.

З внутрішньої кишені черкески Квалтава витяг папушу грошей, відлічив тисячу карбованців і, гордовито оглянувши всіх, вернувся до свого столу.

Духанникові Дуру полегшало на серці, він глибоко зітхнув.

Повз нас прошмигнула Кіку, несучи чисту білизну в кімнати для гостей. І як вона примудрялася ходити, не торкаючись землі!

— Ох-х-х,— видихнув Каза Чхетіа.— Не я буду, коли не роздягнеться за п’ятірку! — сказав він, коли Кіку зникла за занавіскою.

Кіку порозстеляла білизну й вернулася в духан.

Каза Чхетіа поманив її.

Туташхіа швидко одірвав очі від стола і враз одвів їх убік.

У каміні затріщало сухе поліно, спалахнуло полум’я і весело затанцював вогонь.

Каза Чхетіа присунув до Кіку золотий червінець і, метнувши погляд у напрямі прилавка — чи не помітив батько,— сказав дівчині:

— Ось золотий. Хочеш, він буде твій? Червінця твій батько за місяць не заробить. Роздягни геть усе, покажися на мить, і цей золотий буде твій.

— Ти що, здурів? — Куру Кардава шпурнув монету Казі.

Кіку глянула на червінця, що виблискував під полум’ям свічки, й покосилася на гостей.

— Яке твоє діло. Сиди й не лізь! — голосно сказав Чхетіа й вискочив з-за столу.

Куру Кардава спокійно тасував карти й говорив:

— Сідай, бога ради. Ти мене спочатку лякатися навчи, а тоді лякай!

Квалтава поклав руку на плече Чхетіа, посадив його.

Суперечки й кривляння не припинялися.

— Швидше, дівчинко,— крикнув Дуру дочці.— Пора постелі стелити. А ти, Дзобо, допоможи мені тапчани принести.

Кіку вийшла.

— Ти знаєш, Куру,— звернувся Квалтава до свого молодшого приятеля,— мені самому гола Кіку ні до чого, але кожен відповідає за себе, і не твоє діло ставати поперек дороги. Оце і є дружба, іншою вона не буває! Чесно кажучи, ти маєш слушність. Ще добре, якби батько хоч який-небудь зиск з цієї дівки мав — тоді нічого не скажеш. Гроші — це все. І жінка — це теж гроші.

Гра пішла з новим азартом і запалом. Куру Кардава безперервно вигравав.

— Ставлю тисячу карбованців — наборг! — оголосив Каза Чхетіа.

— Ні, друже, такі обіцянки — пил. Позичаю тобі, став готівкою, коли хочеш.— Куру відрахував гроші.— Будеш винен мені тисячу карбованців. Бодго, ти — свідок,— мовив Куру і став здавати.

Каза Чхетіа подивився в свої карти і вивів ставку — п’ятсот карбованців. Куру Кардава це не сподобалося, але він промовчав і дав партнерові ще дві карти.

У духані запанувала тиша.

Дата Туташхіа з цікавістю стежив за гравцями. Коли з’ясувалося, що Каза Чхетіа зробив дев’ятку і виграв ставку, Туташхіа знову повернувся до каміна.

За якихось три-чотири хвилини купа банкнотів Куру Кардава перекочувала до Кази Чхетіа.

Кіку віднесла і нам білизну й увійшла в духан.

Каза Чхетіа знову підкликав її.

— Ось тобі ще червінець! — сказав Чхетіа, поклавши на першу монету ще одну, і підсунув їх до Кіку.

Куру спалахнув, але цього разу не сказав жодного слова. Видно, повчання Квалтава зробило своє діло. Він повернувся спиною до своїх друзів і став розглядати простеньку ікону на стіні.

— Ти чого, дівко, мовчиш? Роздягатимешся чи не роздягатимешся? — єхидно всміхнувшись, сказав Бодго Квалтава.

Кіку наче мову відібрало, вона стояла незрушно і лиш очима водила довкола.

Чернець сидів спиною, він нічого не бачив, але чув усе.

— Боже, поможи, боже, поможи, боже, поможи! — прошепотів старий і тричі перехрестився.

Туташхіа зиркнув на ченця. Потім перевів погляд на стіл.

Стояла напружена тиша.

У каміні ледь затріщали дрова, але в тиші той тріск пролунав, як постріл.

Десь у кімнатах щось глухо стукнуло. Певно, Дуру і Дзоба пересовували тапчани.

І знову запала тиша.

— Які все ж таки негідники! — тихо, майже сам до себе проказав Туташхіа.

Сказати він сказав, але, мені здалося, одразу ж прикусив язика, немов осмикнув себе: годі патякати, абраг!

Запропонувати таке чистій п’ятнадцятирічній дівчинці, котрій батько втовкмачив у голову уявлення про надзвичайну силу грошей, могла тільки людина, що зовсім пустилася берега. І ніхто інший! Я ладен був зірвати замір Кази Чхетіа, але що міг я, беззбройний одинак, духовно не готовий до такого кроку, недосвідчений у противенстві?

Кіку стояла, опустивши голову, вп’явшись очима в монети, і я відчував, яких гарячкових сил коштує їй зібратися з волею і стійкістю. Розумів це і Бодго Квалтава.

— Їй, бачте, мало,— сказав він.— Ти тільки подивися на неї! Та за два червінці потійський поліцмейстер роздягнеться. Чуєш, дівко? Ну, гаразд. Ось тобі ще червінець, і роздягайся. Уявляй, наче ти в Ріоні купаєшся, на тебе з кущів зирять, а ти й не туди-то.

Бодго Квалтава шпурнув Кіку до двох червінців ще й третього, наче собаці обгризену кістку.

Каза Чхетіа взяв ту третю монету й поклав у купку на дві перші.

Кіку всю пересмикнуло, та так видимо, що всі помітили.

Мене тіпало від власного безсилля. Чекати більше не можна було, і я ледь чутно прошепотів своїм співтрапезникам:

— Треба втрутитися. Досить їй один раз піти на це, і її не втримаєш. Поті під боком. Буде вона портовою блудницею. Комусь же треба втрутитися!

Я дивився на Туташхіа — і вимагаючи, і дорікаючи, і благаючи. Він зиркнув на ченця, потім перевів погляд на мене й сказав навмисне байдуже:

— Це не моє діло. Не буду я