Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

втручатися.— Трохи помовчав і додав: — Нічого путящого з цього не вийде.— І нікому це не потрібно... Якщо це в неї в крові, у вдачі,— так тому й бути. Все одно вона по-своєму зробить. Немає таких, хто гідний заступництва!

Чернець слухав, боячись мовити слово, а коли Туташхіа змовк, раптом обернувся до Кіку і пролепетав:

— Дочко моя! Сказано: «Коли праве око твоє спокушає тебе,— його вибери і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один з твоїх членів, аніж до геєни все тіло твоє було вкинене».

Розбійники втупили очі в ченця, намагаючись збагнути його слова, але марно. Кіку не підводила голови — здавалося, до неї взагалі нічого не доходило. Вона подивилася на ченця, лиш коли він змовк, і перевела погляд на двері, звідки мали з’явитися Дуру з Дзобою. Каза Чхетіа одразу ж помітив її занепокоєння.

— Ох-х-х! — тупнув він ногою і нахилився до ченця:— Ану сиди там, старий шкарбане, а то швидко забудеш у мене і Старий, і Новий завіт.

Чернець опустився на лаву як підкошений, ввібравши голову між плечі, немов чекаючи удару, і стих.

На обличчі в Куру Кардава не було ні злості, ні обурення — він весь сяяв від цікавості й азарту:

— Що цей дідусь хоче, Бодго? — Що він там каже?..

— Ось у чому заковика, виявляється! — протяг, вражений своїм відкриттям, Каза Чхетіа.— Кіку перед ними соромно. Ану, одверніться! — крикнув він тоном, яким хвилину тому велів сидіти мовчки ченцеві.— Чого не бачили? Повертайтеся спиною, та швидше!

Ченцеві не треба було повертатися. Він сидів спиною і покірно чекав волі божої. Я покорився з легкою душею — хоч не бачитиму отих мерзенних пик. Туташхіа обвів спокійним поглядом усіх трьох і зупинився на Кіку, котра й досі не могла одірвати очей від червінців.

— Кому було сказано? — осатанів Каза Чхетіа.

А Туташхіа і бровою не ворухнув. Чхетіа виструнчився у нього за спиною й тихо сказав:

— Ану, повернися сюди!

Туташхіа через якусь хвильку трохи обернувся. Чернець зачерпнув з миски і втупився в перекривлене обличчя Кази Чхетіа.

— Куди я дивлюсь і в який бік повернуся — це нікого не стосується!— Туташхіа, стенувши плечима, скинув бурку, і вона повисла на спинці стільця.

Рука Кази Чхетіа поповзла до маузера, він хотів був щось сказати, але Туташхіа вже вихопив маузера з дерев’яної кобури — ніхто не встиг помітити й коли. І нагло пролунав постріл. Складені в купку червінці, призначені для спокушання Кіку, брязкаючи, розкотилися по підлозі.

Усі позавмирали.

Куля Туташхіа пройшла під ліктем у ченця, продзижчала біля скроні у Бодго Квалтава, змела червінці, дряпнувши край столу, і вп’ялася в стіну навпроти.

Мене пройняв холодний піт.

Чернець закляк з ложкою в зубах.

Бодго Квалтава схопився, ледве тямлячи, на кого кидатися.

Куру Кардава, сміючись, дивився то на Туташхіа, то на свіжу подряпину на столі.

Каза Чхетіа одерев’янів. Туташхіа знову так само через плече глянув на непроханого гостя, засунув маузера в кобуру і, відщипнувши шматочок хліба, жував собі.

Не зводячи очей з монет, що розкотилися по підлозі, Кіку повільно заходилася збирати їх, випросталася, затиснувши їх у жмені і, зірвавшись з місця, кулею вилетіла з кімнати. Хряпнули двері духану, зарипіли ворота стайні, і все стихло.

На дверях з’явилися стривожені Дуру і Дзоба.

— Що таке?.. Що тут сталося? — спитав духанник Туташхіа.

— Усе гаразд, Дуру-батоно, що було, те минуло,— відповів Туташхіа.

Каза Чхетіа вернувся до свого столу й заходився тасувати карти. Опустився на стілець і Бодго Квалтава. Лише Куру Кардава все всміхався лукавими очима.

Батько з сином потупцяли ще трохи. А коли впевнилися, що й справді «все гаразд, що було, те минуло», пішли по тапчани.

За другим столом гра відновилася, але було видно, що ніхто про гру не думав.

Знову все стихло. Коли Дуру з Дзобою вийшли, в двері духану просунулася Кіку. Вона огледіла всіх, хто був у залі, і, пересвідчившись, що немає ні батька, ні Дзоби, підбігла до дверей у хазяйську половину, зазирнула й туди, прислухалася — рідних поблизу немає,— підлетіла до столу Квалтава, і, схопивши за поділ плаття, швидко стягла його, і лишилася гола.

Вона стояла, в одній руці тримаючи плаття, а другою — затуливши очі. Ніжне тіло в світлі свічок мінилося молочною білизною. Кіку була струнка тендітна дівчинка.

Тільки-но розбійники підкликали Кіку, Туташхіа зрозумів: усе, що має статися, неминуче станеться, і, повернувшись обличчям до каміна, сидів уже й не ворушився. Бодго Квалтава лише крадькома, скоса зиркнув на Кіку. Куру Кардава почервонів і, опустивши голову, безладно перегрібав гроші.

— Ох-х-х! — вихопилося в Кази Чхетіа, і його рука простяглася до грудей Кіку. Випростаний палець обережно, немов злякано, доторкнувся до соска. Кіку враз отямилась, накинула плаття й метнулася геть.

Квалтава кивнув на Куру, що сидів, не підводячи голови, й загиготів:

— Чого це хлопчик рота роззявив?

Куру тільки щільніше стиснув губи, а голови не підвів.

Каза Чхетіа переможно оглядів усіх.

— Ну, що я казав? Роздягнеться любісінько. — Це він звернувся до мене.

— За три червінці потійський поліцмейстер роздягнеться! — повторив Бодго Квалтава.

Вернулася Кіку, принесла ще постелі й вийшла. Дуру й Дзоба внесли другий тапчан.

Дуру поспішив до прилавка. Він, очевидно, й не здогадувався ні про що і був абсолютно спокійний, але Дзоба був як зведений курок.

— Іди, синку, спати,— сказав Дуру.

Та стривожений хлопчина не послухався, і батько твердо повторив свої слова. Хлопчикові довелося скоритися, але йоги, здавалося, ледве несли його.

Кіку бігала з кімнати в кімнату, стелила постелі.

— Дуру, піди лишень подивися на коней,— мовив Каза Чхетіа.

— Зараз, Казо-батоно, йду! — радо відповів Дуру, витер тарілку й пішов у стайню.

— А йди сюди, дівко,— трохи зачекавши, покликав Каза Чхетіа.

Кіку визирнула з-за ширми й спитала:

— Чого ти ще хочеш?

— Іди сюди, кажу... тоді й узнаєш, чого мені.

Кіку підійшла.

Каза Чхетіа витяг капшука, розв’язав поворозочку й висипав на долоню золоті монети. Їх було штук двадцять-двадцять п’ять: червінці і по п’ять карбованців. Розгорнутою долонею, на якій поблискувало золото, він повільно провів аж біля очей у Кіку, висипав монети знову в капшук і сховав його в кишеню.

— Бачила гроші?.. Приходь сьогодні до мене вночі, і всі вони будуть твої!

Я глянув на Кіку; в очах у неї світилася жадоба. Ще