Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Глава 28. Кіра

Я заспокоююсь ближче до обіду і одразу шкодую, що зірвалася на Владі. Адже він не винен ні в чому. Це все нерви, мама та дівчата, які в'ються навколо сусіда і не дають мені спокою.

А ще, якби я його не виставила за двері, можливо, нам вдалося б поговорити один з одним, дізнатися краще і з'ясувати, чи має він якісь наміри на мій рахунок.

Я не хочу думати, що для Влада я лише одна з багатьох дівчат, з якими він охоче проводить ночі. Те, що відбувається між нами, неможливе між двома людьми, які одне до одного абсолютно нічого не відчувають.

Між нами розпалюється повітря, летять іскри, і ми божеволіємо побачивши один одного. То чи не кохання це?

А ще я хочу пояснень щодо тієї дівчини з клубу, але розумію, що вимагати від нього цього не можу. Ми ніхто один одному, просто чоловік і жінка, у яких відмінний секс.

В голову так недоречно почали закрадатися думки: а що, коли він вважає мене надто молодою для себе? А що, якщо я для нього лише зручна знахідка за стіною? А що, як у нього таких, як я, не одна і навіть не дві? А що, якщо він просто  бабій і не пропускає жодної спідниці, от і повз мене пройти не зумів?

Від цих думок мені стає ще гірше, ніж від маминої заяви про раптову сусідку, і я рвонула на балкон, сподіваючись, що і Влад вийде провітритися.

Але його не було. Навіть після обіду з його квартири не долинає ні звуку, а двері на балкон залишаються зачиненими.

Я якраз погодувала Жоржа і заварювала ромашковий чай, щоб заспокоїти нерви, коли в двері з силою постукали. Від несподіванки я підстрибнула і випустила чашку, але, на щастя, встигла ухилитися і гаряча вода вилилася на підлогу, а не на мене.

- Дідько! - кидаю на підлогу рушник, намагаючись швидко прибрати вологу.

Стук повторюється, цього разу наполегливіше. Потрібно обов'язково знайти майстра, щоб замінити дзвінок та домофон.

- Іду-у-у! - Біжу до дверей і завмираю, подивившись у вічко.

За дверима стоїть Влад. Серце забилося швидше, руки від хвилювання тремтять, я нервово пригладжую волосся, дивлячись на себе в дзеркало, і поправляю футболку, думаючи, як по-дурному поводжуся, враховуючи, що ми вже більше тижня спимо в одному ліжку. Він бачив, як я роблю епіляцію і як виглядаю спросоння, так що мій розкуйовджений вигляд навряд чи зможе злякати його.

Роблю кілька глибоких вдихів, легенько б'ю себе по щоках, вирішуючи, що це додасть мені свіжості та бадьорості, і відчиняю двері.

Влад несміливо стоїть на порозі, що йому зазвичай зовсім не властиво, а я не знаю, що робити і говорити. Дивне передчуття не залишає мене. Невже скаже, що не прийде? Невже вибачиться за те, що не втримався, і запропонує залишитися добрими сусідами, які позичатимуть один одному сіль і цукор, а ще обмінюватимуться пасхальними кошиками та надсилатимуть листівки в WhattsApp один одному?

- Збирайся, у тебе є година, поїдемо кудись прогуляємося. - І, поки я переварюю його слова, намагаючись зрозуміти, чи було це запрошення на побачення чи він просто хоче позбутися надокучливої ​​коханки, приховавши її десь у лісочку, Влад зникає з моєї квартири так само несподівано, як і з'явився.
***

Я металася по квартирі, не знаючи, з чого почати і як укластися в годину. Спочатку розкидала по всій кімнаті одяг у пошуках відповідного вбрання, а потім подумала, що невідомо, як і де закінчиться цей день. Тому одночасно намагалася накласти макіяж і впхнути в шафу все, що не лежить на своїх місцях. Спекотний секс ніхто не скасовував, правда?

Я підсіла на Влада як наркоман, і це було сильніше за мене. Доводилося нагадувати собі про його поцілунок з блондинкою, щоб підігріти злість і не розтектися калюжкою при одному погляді на підтягнуте сексуальне тіло. Не можна довіряти чоловікові беззастережно, і Вова прямий тому приклад.

У мене було дивне відчуття дежавю. Так само, як і місяць тому, я в піднесеному настрої збираюся на побачення, при цьому від хвилювання і страху готова сховатися під ліжком. Адже це побачення, так? Влад не вирішив таким чином розповісти мені про те, що я гарна, хороша, але нам варто припинити нічні зустрічі? І річ не в ньому і не в мені і щось там ще, що зазвичай кажуть у таких випадках?

Коли пролунав стукіт у двері, я накрутила себе настільки, що подумувала про те, щоб причаїтися в квартирі і вдати, що мене немає вдома. Але цікавість перемогла страх, і я, схопивши сумочку, поспішила до передпокою.

Востаннє дивлюся на себе в дзеркало, намагаючись зрозуміти, чи не повнить мене коротенька джинсова спідниця, чи не перестаралася з макіяжем і чи не варто надіти маєчку з менш відвертим вирізом.

Затамувавши подих, відчиняю двері.

Замість букета квітів у руках Влада зв'язка ключів та брелок від машини. Чорні джинси, чорне поло, чорна кепка – відчуття, що ми на похорони зібралися.

- Готова? - Проходиться поглядом по моїх ногах і, не чекаючи відповіді, йде у бік ліфта.

Вискакую з квартири, поспіхом закриваю на ключ усі замки і поспішаю наздогнати Влада. Здається, це зовсім не побачення.

Ми мовчимо, поки чекаємо на ліфт. Мовчимо, коли спускаємось на підземну стоянку, і мовчимо, коли йдемо вздовж ряду припаркованих машин. Помічаю на собі його задумливий погляд, наголошуючи, що він постійно хмуриться і від звичайного грайливого Влада не залишилося жодного сліду. Між нами повисла якась дивна незручність, і мені хочеться натиснути кнопку і вимкнути в усьому світі світло, тоді ми знову станемо самими собою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍