Ньютон Майкл - Подорожі душі, Ньютон Майкл

Це мій останній шанс спокійно подумати про майбутнє життя. Коли я вийду — для мене почнеться марафон.

Висновок

Інформація, що міститься у цій книзі, про існування душі після фізичної смерті є найбільш глибокою і значною із пояснень причин нашого існування, що зустрічалися тут, у цьому світі. Чи мої багаторічні пошуки сенсу життя підготували мене до того знаменного моменту, коли одного разу мій пацієнт у стані гіпнозу раптом відчинив для мене двері у вічний світ.

У мене є старий друг, католицький священик. Хлопцями ми бродили по пагорбах і узбережжям океану в Лос-Анджелесі і вели філософські розмови, але що стосується духовних переконань, то нас розділяла прірва. Одного разу він сказав мені: "Я думаю, що потрібна велика мужність, щоб бути атеїстом і вірити в те, що поза цим життям нічого немає". Ні тоді, ні через багато років я не вважав, що це так. У п'ятирічному віці, мої батьки віддали мене до школи-інтернату військового типу, де я й проводив більшу частину часу. Почуття покинутості та самотності були настільки сильними, що я не вірив у жодну найвищу силу, окрім себе самого. Тепер я розумію, що якимсь тонким, незрозумілим для мене чином мені була тоді надіслана необхідна сила. У нас з другом, як і раніше, різні підходи до духовності, але ми обидва переконані сьогодні, що порядок і сенс у Всесвіті походять від вищої свідомості.

Озираючись назад, я припускаю, що для мене самого не було випадковістю те, що до мене стали приходити люди і під гіпнозом — а це єдиний посередник істини, якому я міг повірити, — стали розповідати мені про Гідів, небесну браму, духовні групи навчання і про творіння як таке у світі душ. Так само зараз мені іноді здається, що я, як непроханий гість, вторгаюся в розуми тих, хто описує духовний світ і своє місце у ньому, але їхнє знання дало мені напрямок. І все ж я дивуюся, чому саме я виявився рупором того духовного знання, яке міститься у цій книзі, тоді як інші, спочатку менш піддані скептицизму і сумнівам, більше підійшли б для цієї ролі. Але насправді не оповідач, а саме люди, представлені у цих випадках, є справжніми провісниками надії на майбутнє.

Тим людям, які звернулися до мене за допомогою, як до гіпнолога, я зобов'язаний усім, що я дізнався про наше походження та витоки. Вони допомогли мені зрозуміти, що головний аспект нашої місії на Землі як душ це — будучи відрізаним від нашого справжнього дому, ментально вижити. Перебуваючи в людському тілі, душа дуже самотня. Відносна ізоляція душі на Землі, протягом тимчасового фізичного життя, посилюється на свідомому рівні думками, що поза цим життям нічого немає. Наші сумніви спонукають нас шукати уподобання виключно у фізичному світі, який ми можемо бачити. Наукове знання про те, що Земля є лише піщинкою на галактичній "береговій лінії" неосяжного світового океану, посилює наше почуття власної нікчемності.

Чому більше ніяка інша жива істота на Землі не стурбована життям після смерті? Чи не тому, що наше роздуте его просто не хоче думати про життя як про щось тимчасове, чи, може, тому, що наша істота пов'язана із найвищою силою? Багато людей заперечують, говорячи, що будь-які думки про те, що буде потім, це просто сприйняття бажаного за дійсне. Я й сам так думав раніше. Однак є логіка у концепції, згідно з якою ми не були створені випадково, просто для боротьби за існування, і що ми дійсно діємо усередині всесвітньої системи, яка керує фізичною трансформацією нашого Я з якихось особливих причин. Я вважаю, що це голос нашої душі говорить нам, що ми дійсно маємо особистісну сутність, яка не схильна до смерті.

Усі свідчення про життя після смерті у моїх випадках не мають наукової природи, щоб служити науковим доказом. Ті читачі, яким матеріал, запропонований у цій книзі, здасться надто безпрецедентним, щоб сприйняти його, я сподіваюся, таки дещо абсорбують з нього. Якщо Ви винесете лише ідею про те, що у Вас, можливо, є постійна особистісна сутність, яка варта того, щоб її розкрити, то я можу вважати, що виконав велике завдання.

Одним із найболючіших питань, що турбують усіх людей, які хочуть вірити у щось вище, ніж вони самі, є питання про те, чому у світі так багато негативного. Зло дано як повчальний приклад. Коли я запитую своїх Суб'єктів про те, як міг люблячий Бог допустити страждання, я отримую, як не дивно, різні відповіді. Мої Суб'єкти повідомляють, що наші душі — породження творця, який навмисне робить недосяжним абсолютний спокій, щоб ми сильніше бажали його.

Ми навчаємось на помилках, на своїх провинах. Відсутність добрих якостей свідчить про якісь недоліки нашої природи. Не дуже хороші якості є випробуванням для нас — інакше ми не мали б ні стимулу покращити світ через себе, ні мірки, за допомогою якої можна було б встановити ступінь прогресу. Коли я запитую моїх Суб'єктів про прояви якостей милості і гніву, що чергуються, деякі з них кажуть, що творець, з якоїсь певної причини, показує нам лише певні якості. Наприклад, якби ми зрівняли зло із справедливістю, милосердя із праведністю, і Бог дозволив би нам знати лише милосердя, то не було б справедливості.

У цій книзі представлена ​​тема порядку та мудрості, що виходить із багатьох рівнів духовної енергії. У дивовижних повідомленнях Суб'єктів, особливо більш розвинутих, допускається можливість того факту, що божественна наддуша нашого Всесвіту знаходиться нижче за рівень абсолютної досконалості. Таким чином, відома нам повна непогрішність поступається цьому, ще більш досконалому, вищому божественному джерелу.

Матеріали моїх досліджень переконують мене в тому, що ми невипадково живемо у недосконалому світі, а відповідно до певного задуму. Земля — ​​це один з незліченних світів, населених розумними істотами, які мають різні особливості, свій набір недосконалостей, які необхідно гармонізувати. Розвиваючи цю думку, можна уявити, що ми існуємо як один із багатьох просторових Всесвітів, кожен з яких має свого власного творця, що знаходиться на якісно іншому рівні майстерності і зумовлює певні ступені еволюції душ (подібно до тієї послідовності рівнів, що представлені ​​у даній книзі). У такому сонмі божественних правителів, божественній істоті нашого вселенського дому може бути дозволено керувати так, як Він, Вона чи Воно того забажають.

Якщо ду́ші, що втілюються на планетах нашого Всесвіту, породжені якоюсь батьківською Наддушею, яка стає ще мудрішою завдяки нашій боротьбі, то чи не можемо ми мати і досконалішого божественного Прабатька, який є абсолютним Богом? Концепція, за якою наш безпосередній Бог розвивається, як і ми, не применшує значення первинного джерела досконалості, яке породило нашого Бога. На мій погляд, верховний, досконалий Бог не втратив би своєї абсолютної всемогутності або тотального контролю над усім творінням, якби надав свободу розвитку своїм менш досконалим нащадкам. Цим меншим богам було б надано можливість творити свої власні недосконалі світи — як вирішальний засіб навчання та виховання, щоб вони могли зрештою возз'єднатися із абсолютним Богом.

Відображені аспекти божественного втручання у цьому Всесвіті мають залишатися нашою кінцевою реальністю. Якщо наш Бог не найкращий з усіх, тому що як засіб навчання Він використовує біль, тоді ми повинні прийняти це як найкраще з того, що у нас є, і вважати причини нашого існування божественним даром. Виразно, цю ідею не так просто піднести тому, хто фізично страждає, наприклад, має якесь хронічне захворювання. Біль у житті особливо підступний, тому що він може блокувати цілительну силу нашої душі, особливо якщо ми не прийняли те, що сталося з нами, як зумовлене випробування. Однак наша карма працює у нашому житті таким чином, що ми можемо витримати кожне послане нам випробування, яке зазвичай буває нам під силу.

Одного разу в одному храмі у горах Північного Таїланду буддистський учитель нагадав мені просту істину. "Життя, — сказав він, — пропонується як засіб самовираження і дає нам те, що ми шукаємо тільки тоді, коли ми слухаємо своє серце". Найвищими формами цього висловлювання є акти доброти. Наша душа у своїх подорожах може далеко втекти від свого постійного духовного дому, але ми не звичайні туристи. Ми несемо відповідальність за еволюцію вищої свідомості у своєму житті та у житті інших. Таким чином, всі ми здійснюємо колективну подорож.

Ми — божественні, хоч і не досконалі істоти, які перебувають у двох світах — матеріальному та духовному. Це наше призначення — курсувати взад і вперед між Всесвітами через простір і час, поки ми не навчимося управляти собою і не опануємо знання. Ми повинні довіритися цьому процесу, виявляючи рішучість та терпіння. Наша сутність у більшості тіл, які приймає наша душа, не має повного знання, але наше Я ніколи не буває втрачене, тому що ми завжди зберігаємо зв'язок з обома світами.

Велика кількість моїх найбільш розвинутих Суб'єктів повідомили мені, що у духовному світі шириться рух за "зміну правил гри на Землі". Ці Суб'єкти кажуть, що їхні душі були менш схильні до амнезії (щодо свого Я і існування між життями), коли вони жили у більш ранніх культурах. Здається, що останні тисячоліття на свідомому рівні відбулося сильне блокування — наша безсмертна пам'ять почала блокуватися. Саме через це у людей спостерігається втрата віри у свої можливості змінити себе та еволюціонувати. Земля заповнена людьми, які відчувають безнадійну порожнечу та не бачать сенсу життя. Недостатній зв'язок людей з їхньою безсмертною сутністю плюс поширеність хімікатів, що впливають на мозок, а також перенаселеність земної кулі — все це викликає ремствування нагорі, у духовних сферах. Мені розповідали, що багато душ, які частіше втілювалися на Землі у останні століття, зараз зайняті пошуками можливості народитися у тих світах, які менш схильні до стресів. Є такі просвітлені місця, де амнезія значно знижена і створює при цьому ностальгію по духовному світу. У міру наближення до наступного тисячоліття, Майстри, що керують долями Землі, схоже, роблять деякі зміни, що дозволяють нам отримати більше інформації та розуміння щодо того, хто ми такі і що ми тут робимо.

Можливо, найбільш приємна особливість моєї роботи із Суб'єктами, це ефект, який має на них активоване у їхньому свідомому розумі знання про існування духовного світу.