Шаграй Наталія - Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія

- Вважаю, що так.

- Як ти дипломатично висловлюєшся…І маєш, якісь думки з приводу як можна знайти живого хлопця?

- Ні! Не маю. Може ти спробуєш якось сам з цим попрацювати? – скептично загнула я брову.  

- Я то спробую, - покивав він. – По-різному спробую. Бо й сам думаю, що надто складно заморочилися з його смертю.  Й тому, якщо зможеш щось вияснити, повідом відразу.

- Гаразд! – погодилася я.

- Чудово! Працюймо далі, - на диво, потішений потер він руки й налив собі ще чаю.

До повернення Еміля, Зорян встиг ум’яти ще кілька бутербродів й вихлебтати чашку чаю. Як у нього так гарно виходить скрізь почуватися, як вдома. Жодного відчуття дискомфорту. Можна просто вмерти від заздрощів.

  Після розмови Еміль повернувся зібраний й наче…натхненний чи що? Навіть плечі розправив. З почуттям подякував Зоряну, сказав, що про все домовився. Зорян подяку прийняв достойно. Немов він усе розуміє й отак мав змогу допомогти, як чоловік чоловікові. Гм, виглядало то цікаво. І ситенький Зорян, швиденько з усіма попрощавшись покинув мою тиху обитель. Полишивши по собі інтригу чи вийде в нього знайти хлопця. Бо я, ще раз проаналізувавши свої відчуття була вже майже певна, що хлопець живий. Я навіть дуже сподівалася, що мої відчуття вірні й то не є якась облуда. В такій ситуації мене дуже лякало помилитися. Якось несподівано прийшла думка, що це поки тільки я знала, що для усього людства хлопець помер, а для мене він живий. І чи то чийсь лихий задум, чи то рішення самого хлопця було невідомо. А мій неспокійний розум, як і при виконанні будь-якого завдання уже встиг побудувати кілька варіантів розвитку подій. Якщо не думати, що на карту поставлене людське життя, то фігурками на полі так легко совати…

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно