Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

Розділ 27

Поступово болючі хвилі, що накочуються одна за одною, стихають, дозволяючи випрямиться на ліжку. Я обережно перекочуюся на спину і випростовуюся на всю довжину.

Що це було? Сон або ... Або спогади? Тільки не мої… Ці спогади, вже точно не мої. А може це всього-на-всього дурне сновидіння, навіяне розповіддю Ловара?

За вікном ще глупа ніч, але спати після такого зовсім не хочеться. Змушую себе силою волі закрити очі і пірнути в царство сновидінь. Тільки ось виходить ну дуже погано. Рахую баранів і козлів, згадую таблицю множення і перелік всіх інгредієнтів зілля, що допомагає від шлункових кольок, але сну все одно ні в одному оці.

Покрутившись на ліжку не менше двох годин, роблю висновок, що мені вже не вдасться здійснити задумане і приймаю рішення піти в бібліотеку почитати. Нічого час даремно втрачати.

Відкидаю ковдру, і спускаю ноги на підлогу. Босі ступні тут же потопають в пухнастому ворсі килима. Після теплого ліжка шкіра миттєво покривається мурашками, і я поспішаю якнайшвидше одягнутися. Живо відкриваю скриню і витягаю звідти сукні та нижню білизну. Акуратно розкладаю на ляді ніжно-шафранову камизу з вишитими по краю подолу красивими білими трояндами, блідо-рожеве сюрко і яскраво-червоний котт. Подумавши, додаю ще панчохи з тонкої вовни. Сьогодні має приїхати Кіан, і в мені прокидається таке зрозуміле, таке чисто жіноче бажання бути для нього красивою. Пора собі вже зізнатися, що некромант починає займати в моєму серці вельми значиме місце. Тільки чи варто мені сподіватися на відповідне почуття?

Я знаю, яким може бути кохання. Сильним. Всепоглинаючим. Самовідданим. Справжнім. І на менше я не згодна. Адже моє серце, дозволь я йому, давно б уже полетіло дурним метеликом на вогонь, та опалило крила в його нестерпному жарі. Не слухаючи доводів розуму воно полюбило нестерпного некроманта, який став моїм чоловіком, який врятував моє життя, який пожертвував багатьом, заради мене. Але так і не сказав мені, що я для нього значу.

Стягую через голову нічну сорочку, в якій я спала, відчуваючи, як лоскоче голу спину волосся, ковзаючи по оголеній шкірі. Злегка здригаюсь від неприємних відчуттів. Беру в руки камизу, збираючись одягнути, і піднімаю погляд на вікно, у якому видніється графітово-сіре небо.

Завдяки темряві за ним, скло відображає не гірше дзеркала, і в ньому ясно відбиваються вхідні двері. Відкриті вхідні двері. І застиглий в них чоловічий силует.

Повільно обертаюся і зустрічаюся з палаючим поглядом Кіана. Він, не відриває від мене очей, і на дотик закриває двері.

Застигаю статуєю, не знаючи, що робити ─ метушливо шукати, чим би прикритися, або нарочито незворушно продовжувати одягатися.

Камиза вже давним-давно випала з моїх ослаблих пальців і жовтої калюжкою лежить у ніг. У мені бореться одночасно сором і незрозуміле, невідоме задоволення. Адже це я, тільки я викликаю в ньому почуття, від яких темніють очі так, що здаються майже чорними, від яких на обличчі грають жовна, від яких його губи стискаються в тонку лінію.

Неспішно нахиляюся і піднімаю з підлоги нижню сорочку.

─ Вибач, ─ хрипким голосом говорить Кіан, ─ я забув, що ти тут спиш.

─ Тобі нема за що вибачатися. Це твоя кімната, ─ тихо відповідаю, накидаючи на голе тіло камизу. Вона зовсім коротка і ледь прикриває стегна, ні краплі не захищаючи від холоду.

Повертаюсь до нього спиною, натягую плаття, і зустрічаюся поглядом з очима чоловіка у віконному відображенні.

─ Мені вийти? ─ запитує він, намацуючи дверну ручку.

─ Навіщо? ─ знизую плечима, витягуючи з-за ворота волосся. ─ По-перше, я твоя дружина, а по-друге, я вже майже одягнена. ─ Допоможеш зашнурувати котт?

Коли я вибирала одяг, то навіть і не замислювалася про те, що шнурівка на спині і не планувала, щоб мені хтось допомагав, але якщо є Кіан, то чому ні?

Він повільно наближається і стає зовсім близько, так, що я відчуваю, як ворушаться на потилиці від його гарячого дихання волосся. Чоловік збирає його в пучок і перекидає через моє плече, злегка зачіпаючи кісточками пальців ніжну шкіру на шиї, викликаючи табуни мурашок, що пробігають по хребту. Його руки починають спритно протягувати в петлиці стрічку, і я навіть через тканину сукні відчуваю жар його долонь.

─ Здається все, ─ затягує вузлик і проводить руками по моїй спині, розрівнюючи тканину котта.

─ Здається так, ─ повертаюся обличчям і опиняюся просто впритул до чоловіка. Настільки близько, що при диханні його груди злегка зачіпають мої.

Стає важко зробити вдих, а тіло обпалює жаром, ніби його занурили в окріп.

─ Кіан, я ...

─ Ти ...

Проводить теплою долонею по моїй щоці, окреслює лінію вилиць, пропускає крізь пальці пасмо волосся. Його обличчя настільки близько, що я можу в його очах розрізнити тінь свого відображення. Тіло покривається мурашками передчуття, а губи починає поколювати від напруги. Якщо він мене зараз не поцілує, то я це зроблю сама!

─ Майстер Кіан! ─ гучний стукіт у двері розвіює ману, і змушує нас відскочити один від одного.

─ Кого це нелегка принесла, ─ крізь зуби лається некромант і йде відчиняти.

На порозі стоїть заспаний Фінн.

─ Майстер Кіан, прибув гонець від короля. Каже ─ термінове послання.

Чоловік озирається на мене, обдаровує голодним багатообіцяючим поглядом і виходить, слідом за собою прикривши двері.

Ось що цьому королю не йметься?! Я готова просто загарчати!

Швидко розчісую волосся, стягують стрічкою на потилиці і теж виходжу з кімнати. Мені жах як цікаво, що такого важливого привіз цей невчасний гонець. Але нахабно вриватися в кабінет чоловіка, коли той розмовляє з посланником його величності, було б не дуже красиво.

Спускаюся на кухню і роздуваю вогонь в печі. Ставлю нагріватися воду для тонізуючого відвару і присідаю за стіл. Через півгодини прокинуться Полін і Шена і почнуть поратися по господарству, за ними всі інші. Замок знову наповниться шумом і гомоном…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍