Микола Олександрович Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий

— Ах ти чорт! — вигукнув капітан. — Як же це я не допетрав?

— І ще раз спостерігачі в секреті, Стельмах і Портний, бачили голуба, — продовжував Юрко, дістаючи з сумки якийсь аркушик. — Він теж летів один, й теж на південний захід.

Сіровол вихопив аркушик з рук помічника, прочитав зроблений Стельмахом і Портним запис.

— Чому раніше про це не сказав? Я ж просив: кожну дрібницю доповідай!

— Товаришу капітан, я тільки зараз довідався про голубника Немагроша

— Так, так… Може, тут і не в голубах справа, це ще вилами по воді, але все ж молодець. Термінове завдання: зараз же розвідай, хто з місцевих жителів тримає голубів. Я щось не помічав.

— Я теж, товаришу капітан.

— І подумай про те, — з усмішкою додав Сіровол, — куди подівся Семен Чувай? Не крізь землю ж провалилася людина.

— Дозвольте йти? — Юркові не терпілося приступити до виконання одержаного завдання.

— Зажди! Запиши донесення Вірного. І я хочу, щоб ти був присутній при розмові з Москальовим. Він повинен швидко повернутись. Якщо, звичайно, там нічого не трапилося.

У вікна заглядав теплий літній ранок, у хаті вже було видно. Юрко сів за стіл і почав записувати те, що повідомив Вірний.

— Товаришу капітан, — відриваючись від зошита, сказав Коломієць, — ви помітили, що цей Чувай однакового віку…

— З Когутами? — Сіровол з намиленою бородою саме гострив на поясі бритву. — Звичайно. А ти припускаєш, що в момент нападу він міг бути в своєї любки, дружини поліцая?

— Міг.

— Ну, постав себе на його місце. Ти в дружини поліцая, а в поліцая — зброя… Раптом біля хати починається стрілянина. Що б ти робив у такій ситуації?

— Дав би драла, мабуть.

— Правильно. Чувай так і зробив. А в цей час… Що могло статися в цей час у сусідньому будиночку на вулиці Терези?

Сіровол поголив одну щоку, а Юрко все мовчав, не міг зрозуміти, що саме хоче зв’язати капітан з такою подією, як втеча переляканого коханця.

— А в цей момент з вікна будиночка, — так і не дочекавшись відповіді, підказав капітан, — справжній Андрій Когут вистрибнув і побіг за хлів. Могло так співпасти в часі?

— Могло. А далі?

— Це я хотів би від тебе почути. Міркуй, створюй можливі варіанти.

— Ви вважаєте, що один із Когутів — Семен Чувай? — недовірливо спитав Юрко. — Але навіщо було йому перетворюватися в Когута?

— Значить, цей варіант відпадає? — відводячи вбік руку з бритвою, всміхнувся Сіровол. — Не поспішай з висновками. Повернися до того моменту, коли Когут і Чувай, перелякані стріляниною, кинулися втікати Вони могли побігти в різні боки й могли бігти в одному й тому ж напрямку. А в темряві, та ще коли триває стрілянина, навряд чи можна встановити, один біжить чи двоє.

— Важко. Тим більше, що Чувай вибіг з іншого двору.

— Ну, от! — зрадів капітан і почав виголювати підборіддя.

— В них стріляють, — вів далі Юрко, — і… і Андрія поранено.

— Він утікає. А Чувай? Що могло трапитися з Чуваєм?

— Його вбили? — стрепенувся Юрко.

— Можна припустити. Цілком!

— Тіло знайшли й вирішили, що це вбитий Андрій Когут?

— Ну, звичайно! А тепер подумай, навіщо було Гансові розігрувати цю трагічну сцену із знищенням усієї сім’ї Когута?

— Зрозуміло. Гансові потрібна була правдоподібна легенда для шпигуна, якого він вирішив під ім’ям Когута заслати до нас. Не в’яжеться лише те, чому вони, зрештою, не змогли встановити, що вбито зовсім іншу людину.

— Навіть добре в’яжеться, — заперечив капітан. — Все діється вночі, бандерівці поспішають, нервують. їх завдання — знищити всю сім’ю Когута і насамперед його самого, але пустити чутку, що йому вдалося втекти. Цілком можливо, що ніхто з них не знав Андрія в обличчя. Але припустимо навіть, хтось знав. Тут могла спрацювати психологічна пастка: бачили, як вистрибнув із вікна, як вискочив на вулицю й після стрілянини навздогін знайшли тіло вбитого, такого ж молодого хлопця, як і Андрій. Значить, це і є той, кого їм треба було вбити… Запхнули в мішок, відвезли за місто й закопали шведко. А Гансові доповіли, що все зроблено як треба. Все інше відбувалося в нас з тобою на очах. Гайда до колодязя вмиватися!

Сіровол весело глянув на свого помічника й, кинувши рушника на шию, вийшов з хати.

Група Москальова повернулася тоді, коли бабуся Марта ставила на стіл сніданок — величезну сковороду з грибами й вареною картоплею, притрушеною дрібно накришеними зеленою цибулею та кропом, миску чорниць, прикриту тоненькою ячною перепічкою. Дарунки лісу… Скільки разів вони виручали партизанів! Хоч як поспішали листоноші, жоден із них не повертався без десятка — двох добірних грибів, підхоплених з-під ніг. Бабуся Марта, як і інші жінки, охоче готувала цю просту страву партизанам, додаючи від себе картоплю й отакі ячні або пшоняні перепічки.

Сіровол посадив усю компанію до столу, й сковороду було спороженено за якихось п’ять — шість хвилин. Юрко не відставав від інших, але все позирав на Москальова й зрозумів, що той задоволений з походу. Після сніданку вони залишилися в хаті втрьох: Сіровол, Москальов і Коломієць.

— Був у Ганса, — без передмов почав Москальов. — Спершу мене поліцейський пост зупинив на вулиці. Сказав, куди й до кого йду, попросив провести. Обнюхали мене. Супроводити не захотіли, розповіли тільки, як іти. Підступив до воріт — це було десь о третій ночі, — постукав, кажу: “Я до Ганса”. Впустив мене солдат на подвір’я, й хвилин зо дві я чекав. Аж це підійшов хтось у цивільному, запитав по-українськи: “Хто потрібен?” — “Ганс”. — “Ходім”. У будинку біля