Олександр Романович Бєляєв - Людина, що знайшла своє обличчя, Олександр Романович Бєляєв

Дні минали за днями, Престо безперервно ковтав різні ліки. Він уважно спостерігав себе в дзеркалі, але змін не помічав. Усе той же туфлеподібний ніс, ті самі вуха-лопухи, той самий овал черепа, розширеного вгору. Престо втрачав терпіння і вже починав сумніватися в «магії» доктора Цорна.

Щоб не бути центром загальної уваги, він давно відмовився од прогулянок по парку і виходив подихати повітрям тільки вночі. Час минав одноманітно і досить нудно. Він читав лос-анжелоські, сан-франціські та голлівудські газети, щоб узнати, що там діється.

Деякі газетні замітки мимоволі привертали увагу Престо, хоч вони й не стосувалися долі Люкс. У штаті Каліфорнія, в місті Берклі, незважаючи на протести цнотливих і соромливих сусідів, дворічний Рольф Еллісон у сонячні дні розгулював голий протягом чверті години на задньому подвір’ї свого будинку. Цього вимагала його мати Ліліан Еллісон. Лікар приписав її синові лікування сонцем. Але сусіди поскаржилися поліції. Один вразливий чоловік заявив, що нагота дворічного Рольфа страшенно бентежить його дружину.

Поважний пастор Ноель Гайне із Франкфурта, штат Кентуккі, заявив: «Професори, які вчать, що предками людини були хвостаті мавпи, заслуговують шибениці».

В штаті Арканзас у місцевому університеті була проведена анкета на запитання, кого слід вважати «найвидатнішим музикантом у світі». На першому місці внаслідок опиту виявився популярний дирижер джаз-банда Пол Уайтмен, на другому — Бетховен. Третє місце посіли двоє: Падеревський і Генрітові, директор музичної школи при університеті.

В Ель-Пазо, штат Техас, Альфред Е.Седдон, священнослужитель пресвітеріанської церкви, який користувався величезною популярністю, заявив: «Електрика як сила природи існувала з того часу, з якого існує людина на землі, — близько шести тисяч років. І я не скажу, чому б при божому піклуванні в житлі Адама не могло бути радіо, за допомогою якого він міг слухати гімни ангелів».

Інші газети друкували повідомлення про зовсім неймовірні факти, які вигадував «володар дум» Роберт Ріплі. Наприклад, Ріплі відкрив у Бостоні містера Конерса, який поставив рекорд швидкості збігання вгору і вниз сходами хмарочоса. Якийсь Блайстон написав за допомогою мікроскопа тисячу шістсот п’ятнадцять букв на рисовому зерні, Один французький письменник заповнив чотириста аркушів канцелярського паперу розділовими знаками і надіслав їх своєму видавцеві за те, що той дорікнув авторові за недбале ставлення до правопису.

Французький поет Брейтель писав два роки любовний лист одній актрисі і написав мільйон разів «я вас люблю». Міс Кук із Лондона писала заповіт з двадцяти до сорока років, написала вісім томів і вмерла, залишивши п’ять тисяч доларів. Доктор Літтінгер у Відні усміхався протягом тридцяти днів…

Такі замітки цікавили Престо тим, що вони допомагали вивчати психологію американського обивателя, його довірливість, яка виникає від неуцтва, його смаки. Дещо могло пригодитись і для трюків.

Та ось одного разу Престо знайшов і те, чого шукав.

Газети повідомляли про тяжку хворобу міс Гедди Люкс. З нею трапився дивний припадок, який мало не закінчився смертю. Лікар, якого викликала покоївка, застав міс Люкс непритомною і посинілою, з ледве помітними ознаками життя. З великими труднощами лікареві вдалося повернути її до життя. Покоївка Люкс теж почувала себе дуже погано, хоч вона очуняла від незрозумілого припадку раніше, ніж її пані, і знайшла в собі сили викликати по телефону лікаря. Ніяких слідів чаду чи якогось газу, що міг би викликати такий стан, лікар не знайшов. Про його причини ні Гедда, ні її покоївка нічого певного сказати не могли.

Тільки через декілька днів репортерові маленької газетки вдалося дістати певні відомості, які проливали світло на те, що сталося. За його словами, покоївка міс Люкс повідомила свого знайомого шофера, що її пані мало не вмерла зо сміху тому, що Престо мав зухвальство освідчитись їй, Люкс, у коханні. «Престо був такий смішний, що я сама мало не вмерла зо сміху», розповідала покоївка.

Інші газети не передруковували цього повідомлення, вважаючи, що воно занадто неправдоподібне. Престо міг освідчитись і дістати відмову. Але вмерти зо сміху — це нечувана річ.

Ще через день у тій самій газеті була надрукована замітка про те, що Тоніо Престо, безумовно, має відношення до дивного припадку міс Люкс. Кілька свідків підтвердили, що бачили, як того злополучного ранку Престо виходив із вілли Люкс. Незабаром після того, як він поїхав, віллу Гедди Люкс відвідав лікар. У всякому разі від міс Люкс не надійшло ніякої скарги, і слідчі власті не могли відкрито розпочати слідство. Підозріння, які падали на Тоніо Престо, посилювалися ще й тим, що він несподівано зник, можливо побоюючись відповідальності за свій вчинок. За словами кінооператора Гофмана, Тоніо Престо виїхав у Європу лікуватися. Сам Гофман майже одночасно з Престо виїхав на Таїті.

Ще через день та сама маленька газетка, що публікувала плітки, оповістила світ про те, що факт блюзнірського вчинку Престо підтвердився. Тоніо Престо справді мав зухвальство образити Люкс своїм освідченням. Цю звістку підхопили інші газети, і поклонники та поклонниці Люкс надсилали в редакції тисячі листів, висловлюючи обурення, а також співчуття «ображеній і оскверненій» Люкс.

«Блюзнірський вчинок! — з обуренням думав Престо. — Якби я зараз потрапив до рук поклонників Гедди Люкс, вони розтерзали б мене. Ото суд юрби! Ну що ж, тим краще! Хай вони тепер мені не говорять, що я не маю права змінювати свою зовнішність!»

Як усе-таки добре, що Престо незабаром скине свою жахливу личину!

Престо підійшов до дзеркала і ще раз уважно оглянув своє обличчя. Ніяких змін!

«А все-таки Люкс не хотіла виказувати моєї таємниці, — думав Престо. — Покоївка роздзвонила. Люкс! Як-то вона зустріне мене, коли я стану перед нею в новому вигляді?»

Престо раптом охопило таке нетерпіння, що, незважаючи на багатьох хворих, які були в саду, він поспішив до доктора Цорна.

— Послухайте, докторе! Я не можу більше терпіти. Ваші ліки зовсім не діють на мене, — сказав Престо.