Іван Іванович Огієнко - ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

і думкам, і образам, і картинам належного поетичного колориту, можливого в багато розвинених мовах". Між іншим, Щоголів ревниво беріг свою мову, за прикладом інших лівобережців, від правобережних "польських" впливів, і брав звідти неохоче. Він ще лякався новотворів, а коли треба було творити їх, творив дуже обережливо.

Немало працював над своєю мовою й Степан Руданський (1830-1873), проте в віршовій техніці далеко не пішов — він ще був під Шевченковим впливом, і свої пісні стилізував під народні, а в історичних поемах також виразно йшов за Шевченком. Він переклав Гомерову "Іліяду" — праця великої ваги.

Сильно дбав про мову своїх творів також Михайло Старицький (1840-1904), що свідомо працював над підняттям культури української мови й боровся з "мужикуватістю" її. І справді, деякі вірші його збірника "Поезії" 1908 р. написані добірною мовою. Хороша мова у його драматичних творах.

Борис Грінченко (1863-1910) був у нас різнородним українським письменником: писав віршами, прозою, писав трохи й наукових розвідок, ніколи не забував і публіцистичних статей. Збирав етнографічні матеріяли, й української мови навчався все своє життя й знав її справді глибоко. Він перший правдиво оцінив мову П. Куліша й сам пильнував іти його дорогою. Його вірші завжди писані добірною мовою, такою ж мовою писані й його повістіромани: "Під тихими вербами" 1910 р., "Соняшний промінь", "На розпутті", "Серед темної ночі", "Ясні зорі" й інші. Усе своє життя Грінченко дбав про культуру мови, про усталення українського правопису, не раз писав на мовні та правописні теми, боліючи, що галичани не йдуть у цих питаннях нога в ногу з Києвом. Редакція "Кіевская Старина" 55 довгий час, за початком ще П. Куліша, збирала матеріяли для українсько-російського словника, і все це року 1902-го передала Б. Грінченкові для редакції, і в 1907-1909 роках, як додаток до денника "Рада" 56 в Києві, вийшов цей 4-томовий Словник. В історії розвою нашої літературної мови Словник цей мав велике значення й безумовно сильно вплинув на підняття культури нашої мови. В Словнику цьому мовно використана майже вся сучасна на той час література, але, на жаль, без найновішої. Це був уже словник українсько-російський, широкий своїм змістом.*

* Див. далі розділ XIX "Українське словництво".

Українська поетеса Леся Українка (1872-1912, Лариса Петрівна Косач) у розвої української літературної мови свого часу має чи не найвидатніше місце. Родом волинячка, з м. Зв’ягеля, вчилася мови на волинському селі, і вже за дитячих років добре знала її. Мовним вихованням доньки, запримітивши її поетичний талант, пильно займалася її мати, Ольга Косач, сестра Драгоманова, сама видатна письменниця свого часу (Олена Пчілка, народилася 29.VI. 1849-го року в Гадячому на Полтавщині, померла 4.Х. року 1930-го). О. Косач багато писала, перекладала Гоголя, видавала в Києві двотижневик "Рідний Край", в якому не раз зводила бої за чистоту української мови. Безумовно, Олена Пчілка добре знала українську мову, дбала про її культуру й усе це рано передала й своїй дочці Ларисі. Вона не віддала своїх дітей до офіційної російської школи, але взяла на себе виховання доньки й сина Михайла. І Леся отримала прекрасну освіту: знала мову грецьку, чотири мови європейських і кілька мов слов’янських, а це дало їй змогу читати європейських поетів в оригіналі. Коли молоденька Леся стала писати, мати завжди виправляла їй мову, звертаючи увагу особливо на складню.

Людмила Старицька-Черняхівська розповідає про це в своїх споминах: "Говорили й ми, діти, поукраїнському, але то була якась мішанина української мови з російською, що затопляла нас у гімназії. Навпаки, Леся Косач, бувши ще дитиною, розмовляла добірною українською мовою, бо й училася нею з братом Михайлом".

Таким чином Леся Українка ще змалку розумілася на питаннях культури літературної мови й її чистоти, і всі її писання завжди писані найкращою літературною мовою. Твори Лесі Українки, при їх глибокому змісті, завжди мають добірну досконалу стилістичну форму, з криці викутий словник, чого прекрасною пам’яткою надовго позостанеться її "Лісова пісня" 1911 р. Дбаючи про культуру літературної мови, Леся Українка завжди оминає місцеві волинізми, дбаючи про всеукраїнськість своєї мови. Микола Зеров так окреслює мову Лесі Українки: "Уважність до народньої фразеології й синтакси, не зовсім звичайні для наших поетів лексичні скарби, стремління обходитися запасами народнього словника, тільки полегшуючи, окриляючи його конкретність, такт і обережність в уживанні новотворів" ("Леся Українка").

Леся Українка глибоко розуміла силу слова, а тому все пильнувала про його досконалість. Вона хотіла б від слова:

Промінням ясним, хвилями буйними,

Прудкими іскрами, летючими зірками,

Палкими блискавицями, мечами

Хотіла б я вас висловить, слова!

Вплив творів Лесі Українки на зріст нашої літературної мови був безумовно великий.*

Згадаю ще й Володимира Самійленка (1864-1925), нашого сатирика, що завжди дбав про культуру літературної мови й досягав її в своїх творах.

Подам іще тут, що немало учених мовознавців своїми науковими студіями української літературної мови багато допомагали її розвоєві, вказуючи ті дороги, якими вона повинна прямувати. Про працю М. Максимовича подано вже вище, в розділі IX. Найбільш попрацював тут Олександр Потебня (1835-1891), глибокий знавець складні нашої мови; він же переклав Гомерову "Одиссею".** Для вивчення історії нашої літературної мови багато зробив Павло Житецький (18361911), що тільки з політичних причин не міг стати професором Київського університету. Професор академік Агафангел Кримський (1871), хоч фахівець від східніх мов, чимало написав і для вивчення нашої мови, а до того відомий і як поет.***

* Див.: Ів. Огієнко. Чотири поемі Лесі Українки // "Рідна Мова", 1938 р., ч. 4, 5, 7-8, 11 і 12.

** Див.: К. Чеxович. Олександер Потебня, український мислитель-лінгвіст. Варшава, 1831 р. Див. іще: П. М. Попов. До характеристики наукової діяльності О. О. Потебні // "Радянське Літературознавство", 1947 р., кн. 7-8, с. 115-134, Київ.

*** Життєпис А.Є.Кримського див. у "Зап. ВУАН" 1919 р., т. І.

Професор Євген Тимченко (1866) написав цілу низку складневих праць, року 1896-1899 випустив у Києві двотомовий "Русско-малороссійскій словарь", немало перекладів з європейських письменників, між іншим, переклав "Калевалу", фінську народну епопею, а року