Чак Паланік - Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати

жуки в голові. Працювала в державній установі, тасувала папери вже двадцять з гаком років. Обчислювала рахунки до сплати. Нараховувала відсотки. Це після того, як вона навчалася в одній середній школі з Біллом Ґейтсом. Два пальці на відріз, що це правда. З Вільямом Генрі Ґейтсом ІІІ. Не в одному з ним класі, вона була на три роки молодшою, але незрідка ловила на собі його багатозначні погляди. Багатозначні довгі погляди, на які вона ніяк не реагувала. Доля, як усім відомо, нікому не пропонує такого великого виграшу двічі за одне життя. Тепер вона працювала на своїй роботі так, ніби спокутувала заслужену провину. Вона продовжувала у телефоні:

— Ти ж там, хіба не так? Ти порушив власну обіцянку, — сказала вона понуро. — З усіма тими «дітьми квітів»[131].

Веселкове Сяйво обірвав зв’язок. Він знайшов «мандракс» і, щоб пришвидшити його дію, розжував пігулку.

Команда в Павільйоні Гостинності знала, яку саме він любить каву. Жодної сої чи чогось подібного. Жодного ЛСД. Жодного мескаліну. Ні в якому разі не безкофеїнову. Найкраще взагалі без кави. Вони наповнили ручної роботи глиняну кварту і подали її Сяйву разом з цільнозерновим бубликом. Він підніс кварту собі до губ і добряче з неї потягнув: ром, присолоджений, з банановим смаком ром. Отакі пільги дарував йому статус Координатора Спільноти. Веселкове Сяйво придивився до членів тутешньої команди, чи нема якихось ознак, що їм відомо про ту померлу людину. Кожний не порослий шерстю квадратний дюйм шкіри у всіх густо був вкритий татуюванням. Ні в кого не спостерігалося схвильованого вигляду. Ніхто не мав на собі обов’язкової сіточки для волосся. Усе тут, здавалося, йшло як звичайно.

Бути Координатором Спільноти далебі не найгірша позиція. Ген-ген крутіше за Сантехнічну Команду. Свої перші три роки на цьому арт-фестивалі він викачував шпарку гівняну воду з розжарених, як пекарські духовки, фібергласових сралень. Ніхто, ніколи не байдикував у тій команді, але новачок мусив розпочинати з самісінького дна. Він був тоді таким юним. Короткостриженим випускником середньої школи. На той час, коли його волосся відросло до плечей, він просунувся вгору до Команди Гостинності. Фестиваль тривав тільки три тижні, але тільки ці три тижні в році бодай щось значили. Коли волосся в нього висіло вже до ліктів, він доріс до Водяної Бригади. По тому була Йога-Команда. А ще через кілька сезонів Координація Спільноти. Зараз він був провідним координатором — з відповідним браслетом і головним болем на доказ цього. Містер Правопорядок у тутешнім довкіллі. Показніша позиція за ту, яку він мав у зовнішньому світі.

Протягом сорока восьми тижнів року він створював відео-спецефекти в медичній індустрії. Втім, там усе було складніше. Веселкове Сяйво працював медичним ілюстратором, принаймні так він себе визначав у податкових деклараціях. Його бухгалтеру не потрібно було знати точніших деталей.

Тепер його дреди висіли аж до пояса, але волосся вже сивіло, почало сіктися і рватися біля коренів.

Коли він дістався до Болотяного Табору, там уже чекали його помічники. Тінкі-Вінк та Сонячне Дитя[132]. Гарні хлоп’ята. Не сировина з коледжу, але й не цілком палії. Поки ще ні. У них не виросло на двох ще й трьох волосинок на грудях. Обидва мали приголомшений вигляд і під шарами облущеної шкіри й невадської засмаги були блідими.

Якщо не рахувати різноманітних ремінних портупей і пір’я та ще браслетів служби Координації Спільноти, обидва були голими.

Неначе щоб Веселкове Сяйво міг почуватися ще більш древнім, обидва юнаки мали крайню плоть. Коли ж це весь світ був прокинувся перед тим фактом, що чоловіче обрізання є генітальним скаліченням?[133] Навіть члени команди Єврейського Табору мають крайню плоть. Ніщо не змушувало Веселкове Сяйво почуватися динозавром дужче за його старомодний пеніс. Та остання дівчина, з якою він злягався, вона була сильфідою з Табору Чарівних Казок. Голою, окрім пари рожевих серпанкових крилець, прив’язаних гумовою тасьмою до спини[134]. Така юна, вона ще спитала, чи це він такий тому, що був потрапив колись у якусь аварію.

Перш ніж злягатися, вона, захоплено роздивляючись його хабоття, сказала:

— Ти точно, як той парубок у «Сонце також встає»[135].

От тому-то він завжди й носив настегенну пов’язку. До того ж при його відповідальному пості прикривати своє хабоття здавалося слушним.

На шиї у Тінкі-Вінка висіла на шнурку соска-дурничка. Сонячне Дитя був у велетенського розміру протисонячних окулярах із рожевими лінзами — оправа обсипана стразами, на які при потужному денному світлі було боляче дивитися. Сяйво вважав обох своїх помічників серферами-приблудами. Нахлібниками. Невтомними мандрьохами по світу у пошуках кращих хвиль та рейвів.

Веселкове Сяйво запитав, чи бачилися вони вже з Суничним Тістечком. Тінкі-Вінк вихнув своїми косами в напрямку поза наметали Болотяного Табору. Більшість його насельників усе