Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

допомагаючи візантійцям своїми міжусобицями. От і Аскольда під час такої чергової усобиці свої прикінчили. Разом з його братом і співправителем Діром у 888 році Аскольда вбив князь Олег. І сам став князем русів[20]. 4

Анна народилася 13 березня 963 року. Візантійська царівна із Македонської династії була єдиною сестрою правлячого імператора Василія II Болгароборця і його брата-співправителя Костянтина XIII. Була дочкою імператора Романа II – за свідченням візантійського історика Іоанна Скіліци (завдяки йому тепер відома дата її народження).

За свідченням все того ж Скіліци, смерть 24-літнього Романа II була спричинена «изнурением плоти позорнейшими и сластолюбивыми поступками», хоча за чутками він був отруєний. Імператором став командувач військ Сходу Никифор II, який відразу ж оженився на матері Анни, цариці Феофанії. Сама Анна народилася за два дні до загадкової смерті свого такого ще молодого батька, який, швидше за все, був отруєний. Та й жона його, цариця Феофанія, підозріло швидко вискочила заміж за полководця свого чоловіка-царя, який теж, очевидно, доклав зусиль, аби Роман II так рано (у віці 24 років) пішов на той світ.

Спочатку візантійські правителі різко негативно ставились до шлюбів своїх принцес із представниками «північних народів», до яких вони зараховували й русів.

Дід Анни, імператор Костянтин VII Багрянородний, навіть написав для сина трактат «Про управління імперією», у якому висловив ставлення правителів Візантії до династичних шлюбів із згадуваними «північними народами»:

«Если когда-либо народ какой-нибудь из этих неверных и нечестивых северных племен попросит о родстве через брак с василевсом ромеев, то есть либо дочь его получить в жены, либо выдать свою дочь василевсу ли в жены или сыну василевса, должно тебе отклонить и эту их неразумную просьбу […] Поскольку каждый народ имеет различные обычаи, разные законы и установления, он должен держаться своих порядков, и союзы для смешения жизней заключать и творить внутри одного и того же народа».

Правда, Костянтин Багрянородний зробив виняток для правлячих домів Західної Європи, зокрема для «франків»[21]. Але обставини все ж змушували грецьких імператорів вступати в спорідненість із сусідами. Зокрема, Никифор II Фока хотів було оженити пасинків Василія II і Костянтина VIII на болгарських царівнах, але несподівано був скинутий з трону своєю жінкою Феофанією, яка посадила на престол Іоанна I Цимісхія. Тільки завдяки загибелі останнього Василій II і Костянтин VIII, які вже на той час достатньо підросли, почали керувати самі, і багрянородна Анна відразу ж стала принадною нареченою, чиєї руки домагалися правителі сусідніх країн.

Принцесі Анні тоді виповнилося 25 років. Вона вважалася найвродливішою нареченою свого часу у всьому тодішньому світі, а в християнському – в першу чергу.

(Анна була голубоокою, світловолосою, хоч і невисокого зросту, але мала красиву поставу. Сучасники називали її Руфою, себто золотавою, або ще рудою. Подібний колір волосся в жінок тоді був у моді і сприймався, як напрочуд звабливий.)

З юних літ вона була праведною християнкою й символом цнотливості при тодішньому розпусному візантійському дворі, де цнотливість та порядність не дуже цінувалися. Десять років поспіль вона, будучи принцесою на виданні, відмовляла кожному, хто просив її руки. Правда, останнє слово в таких відмовах все ж було не за нею, а за її монархами-братами. В їхніх руках вона була своєрідною іграшкою. Монархи знали, що поріднитися з ними за допомогою сестри мріє чи не кожен європейський владика. Тож брати й маніпулювали сестрою, бувало, що всім обіцяли видати Анну, а потім або забували про свої обіцянки, або видавали таким претендентам на руку принцеси могутньої Візантії якусь іншу Анну, як буцімто «справжню» свою сестру. І ніхто з обдурених потім не наважувався заявляти претензії могутнім імператорам.

Ніхто, крім Володимира.