Богдан-Ігор Васильович Антонович - На другому березі (збірник)

Зельман[56]
Закрутився світ безкраїй, зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають у волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, герці радісних лошат. В пісні важко передати те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, тропарями[57] дзвонить ранок. О, скажи, весільна лозо, чому в серці хмільно й п’яно. Зелена євангелія
Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село, в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі слов'янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей! Праліто
1 Впливаємо в соснове море, в сосновий шум, сосновий спів. Над нами небо неозоре, над нами дах струнких верхів, над нами віддихом глибоким парують оліясті пні. І чуєш, як під твоїм кроком зростають зела запашні. Тут не бажаєм більш нічого — обкутатися мохом сну, в прапервісний природи морок, в прадавню впасти глибину. Хай в нашім тілі, наче в соснах, густа живиця закипить. Хай в наші жили зелень млосна і полум'я спливе й блакить. 2 Вростем у землю, наче сосни (лопоче лісу коругов). Наллється в наші жили млосний рослинний сік — зелена кров. Корінням вгрузнуть ноги в глину, долоні листям обростуть. А бджоли до очей прилинуть і мед, мов з квітів, питимуть. Уже не кров — важка олія в затвердлих ядрах набряка. Немов малина, спіє мрія, солодка, пристрасна й п'янка. Кущем черленим край дороги ростеш у шумі тишини. Лиш олень — самець струнконогий полохливої шука сарни. Змія
Змія рослинна й кущувата, змія покручена й слизька, мов мокра палиця картата, співає хлопцеві в руках. Змія, моя рожа, гребеняста росте з-під каменя кущем. Слова рослинні і хвилясті злітають радісним дощем. Мов папороть, перед