Олександр Медведєв - Танці утрьох

Пельш фиркнув, мовляв, і не таке бачили.

11 травня, 12.06

Цього разу Михайло мав значно привабливіший вигляд. Тримався розкуто і вільно.

— Отже, Михайле, можу вас привітати, ви повністю звільняєтеся від підозр, оскільки з’явилися свідки, щоправда, трохи незвичні, але все-таки гідні поваги, що бачили, як у вашу машину залазив невідомий. Ви ж у той час були вдома. Гадаю, саме він і є вбивцею, який підкинув вам свій пістолет. Але, на думку наших експертів, у вашій квартирі, крім вас, був ще хтось, а хто — потрібно з’ясувати. Однак для початку я хотів би запитати про що ви говорили з паном Ходошем?

Михайло усміхнувся:

— За законом, як сказав мені Ходош, я можу не відповідати на ваше питання.

Гретинський був невиправний. Я скривився і сказав:

— Але…

— Але оскільки ми налагодили з вами стосунки, я з задоволенням переповім свою розмову з Ходошем. Але спершу ви маєте мені сказати, що з Наталею?

Цього питання я боявся найбільше. Сказати правду — означало б зруйнувати стосунки, про які говорив Гретинський. Збрехати — втратити можливість розпитати в нього, де можна знайти Наталю. Стиснувши зуби, я, якомога безтурботніше, сказав:

— З Наталею усе добре. Учора ввечері я їздив до неї додому і переконався в тому, що їй ніхто не загрожує, її ніхто не переслідує і вона спокійно входить у права спадкоємиці. Та й які можуть бути у неї проблеми, якщо ви сидите тут?

— Вам сподобалося у неї? Якої думки ви про дзеркало в передпокої?

«Хочеш мене перевірити? Перевіряй, будь ласка».

— Зізнаюся, я там не помітив ніякого дзеркала.

— Невже зняла, — здивувався Гретинський.

— Мабуть. Повернімося, однак, до більш нагальних питань. То що ви розповіли Ходошу?

— Нічого. Я сказав, що насправді нічого не підписував, що доказів проти мене недостатньо, і що він може не перейматися моїми проблемами.

— І все?

— І все. А про що мені з ним говорити? Здається, мій головний адвокат — ви.

— Хіба ви не знали Ходоша раніше?

— Заочно знав. Наталя розповідала мені, що в неї є хороший адвокат, на якого у разі потреби можна розраховувати.

— А коли вас заарештували, ви про нього, звичайно, не згадали?

— Спершу мені було не до адвокатів, ну а потім ця записка, ви розумієте…

— Невже Ходош не говорив, що може влаштувати так, що вас випустять під заставу?

— Говорив.

— А ви?

— Погодився. Хочу тільки переговорити з Наталею, щоб вона усе підготувала для того, щоб ми могли якомога швидше чкурнути звідси.

— Хочете виїхати?

— А чому ні? Розпишемося і виїдемо в Америку.

«Оце так фокус! Він виїде з моєю Наталею в Америку».

— А ви не боїтеся «представників угруповання»?

— Боюся. Дуже боюся. Але ж не можу я до кінця днів своїх сидіти тут, у СІЗО.

— Звичайно ні. Але я думав, ви дочекаєтеся, поки ми спіймаємо справжніх злочинців і ви зможете спокійно вийти звідси.

— Зізнаюся, я не вірю, що ви їх спіймаєте.

«Спасибі, Михайле, за довіру, виявлену нашим органам».

— Щось я вас не розумію. Спершу ви підписували визнання і збиралися сідати у в’язницю, тепер ви хочете, щоб вас відпустили під заставу.

— Не розумієте, і не треба.

— Михайле, ви знову співаєте старої. Так нам нічого не вдасться.

— Річ у тому, — Гретинський умить став серйозним, — визнання я підписав, будучи впевненим у тому, що ви перебуваєте у змові зі злочинцями. На мою думку, знайти будь-які докази і будь-яких свідків дуже легко.

У цьому, на жаль, він мав слушність.

— Тоді, — продовжував Гретинський, — мені здавалося, що я потрапив у безвихідь. У мене була депресія, і погрози моїх недоброзичливців лякали. Але тепер моє світосприймання змінилося. Усе не так уже й погано. Ми заховаємося так, що нас ніхто не знайде.

— Ні, Михайле, так у нас справа не піде. Ви щось замовчуєте.

— Запевняю вас, пане Кононов, усе саме так, як я кажу, — Гретинський приклав руку до грудей. Він був без наручників і міг театрально жестикулювати.

Я потрапив у безвихідь. Що я міг зробити? Дві доби я протримав його в камері. Нині він під опікою адвоката. Я знаю, що вбивця не він. Але мене цікавить Наталя.

— Михайле, як ви гадаєте, — запитав я, відвівши погляд убік, — Наталя не може бути вбивцею? Спадщина…

— Ні. Звичайно, ні. Я б міг навести мільйон аргументів, але обмежуся констатацією: Наталя вбивцею бути не може.

Я теж