Віктор Гюго - Трудівники моря

чи то карлик, хворий на зоб; йому можна було дати і дванадцять, і шістнадцять років. Він не випускав із рук мітли. Квартиранти входили через браму в двір, інша публіка — через крамницю. Що ж це була за крамниця?

У високій фасадній стіні з вулиці, праворуч від вхідної брами, був пробитий прямокутний отвір, що правив і за двері, і за вікно з віконницею, і за раму, — єдина в усьому будинку віконниця на завісах з засувами, єдина засклена, рама. За цим вікном, що виходило на вулицю, містилася комірчина, прибудована до нічліжки. Над дверима красувався напис, виведений смаленою головешкою: «Тут продають рідкості». Цей вираз уже тоді був у вжитку. За склом на трьох полицях, прилаштованих у вигляді гірки, стовбичило кілька фаянсових дзбанів з відбитими вушками, розмальована китайська парасолька, вся в дірках, яку не можна було ні розкрити, ні закрити, безформне глиняне череп'я та уламки мідного посуду, кілька продавлених чоловічих та жіночих капелюхів, дві-три мушлі, низка костяних та мідних ґудзиків, табакерка із зображенням Марії-Антуанетти і подертий том Алгебри Буабертрана. Ось такою була крамниця. Такий був асортимент «рідкостей». Через чорний хід із крамниці можна було пройти у двір з колодязем. У крамниці стояли стіл і ослінчик. Продавала «рідкості» жінка з дерев'яною ногою.

VII. Нічні покупці і таємничий продавець

Клюбен не показувався в «Готелі Жана» у вівторок увечері, не було його там і ввечері в середу. Того дня, коли запали вечірні сутінки, в провулку Кутанше з'явилися два чоловіки: вони зупинилися перед Жакресадою. Один із них постукав у вікно. Двері крамниці відчинились. Незнайомі увійшли. Жінка з дерев'яною ногою обдарувала їх усмішкою, яку вона приберегала тільки для статечних людей. На столі горіла свічка.

Прибульці були й справді статечні.

Той, хто постукав, озвався:

— Добрий вечір, господине. Прийшов по обіцяне.

Дерев'яна нога знову ущасливила його усмішкою і вийшла задніми дверима у двір з колодязем. Через кілька хвилин двері знову прочинилися, і ввійшов якийсь чолов'яга. Він був одягнений у блузу, на голові кашкет; блуза випиналася, під нею щось було сховано. В її складках позастрягали соломинки. Здавалося, цей чоловік тільки-но прочумався.

Він підійшов ближче. Всі мовчки дивилися один на одного. Обличчя у чоловіка в блузі було тупе і хитре водночас.

— Значить, ви зброяр? — запитав він. Той, хто постукав у двері, відповів:

— Так. А ви парижанин?

— Називайте мене Червоношкірим. Так буде краще.

— Показуйте.

— Ось.

Парижанин витяг з-під блузи рідкісний — як на ті часи — в Європі механізм: револьвер. Револьвер був новенький, блискучий. Обидва відвідувачі почали уважно його розглядати. Той із них, хто знав Жакресаду і кого чоловік у блузі називав зброярем, почав випробовувати механізм. Biн подав револьвер своєму товаришеві, що стояв спиною до світла, — цей відвідувач не був схожий на тутешніх мешканців. Зброяр запитав:

— Скільки?

Чоловік у блузі відповів:

— Я привіз його з Америки. Є диваки, які тягнуть за собою мавп, папуг, всіляку звірину, ніби французи — дикуни. А я ось привіз цю штуку. Корисний винахід.

— Скільки? — повторив зброяр.

— Це такий пістолет, у якого барабан крутиться, наче млинок.

— Скільки?

— Пах! Один постріл. Пах! Другий. Пах!.. Постріли гра дом. Ну? Бачите, як працює?

— Скільки?

— Шестизарядний.

— Ну то скільки ж?

— Шість куль — шість луїдорів.

— А може, п'ять?

— Виключено. Одна куля — один луїдор. Така ціна.

— Хочете дійти згоди, кажіть остаточно.

— Я назвав справжню ціну. Подивіться-но гарненько, пане стрілець.

— Подивився.

— Барабан крутиться, як пан Талейран. Можна було б помістити цей млинок у Довідник флюгерів. Погляньте, яка цяцька.

— Бачу.

— А ствол — з іспанської кузні.

— І це бачу.

— Зроблено зі сталевих стрічок. Ось як виготовляються ці стрічки. В горнило висипають кіш з усяким металобрухтом. Збирають всіляке непотрібне залізяччя — іржаві вухналі, уламки підков…

— І нікому вже не потрібні скіски.

— Щойно хотів про це сказати, пане зброяр. Підкладуть під цей непотріб скільки належиться жару, і ось вам пречудовий сталевий сплав…

— Авжеж. Але в ньому можуть бути тріщини, нерівності.

— Даруйте! Але нерівності можна згладити рашпілем, а поздовжніх тріщин можна уникнути сильним куванням. Сплав обробляють важким молотом, потім ще разів кілька підсипають жару; якщо сплав перегрітий, його підправляють густим мастилом і знову легенько кують. На а потім витягують, накручують на циліндр, і з цих залізних смужок утворюються готові револьверні стволи.

— Ви, певно, мастак у таких справах.

— Я мастак у всьому.

— Ствол має якийсь синюватий відтінок.

— У цьому вся краса, пане зброяр. А досягається цей відтінок за допомогою жирної сурми.

— Ми сказали, що платимо вам п'ять луїдорів.

— Дозволю собі зауважити, пане, що я