Грегорі Девід Робертс - Тінь гори

Вона сміялась і танцювала, рухаючи головою в такт, який могли відчувати лише її руки та стегна.

— Я виконую дощовий танець,— мовила вона, перебираючи руками по воді.— Сьогодні має піти дощ.

Я поглянув на величезну скульптуру лучника, що повільно обертався, прикутий сталевими тросами до скелі міста. Дощ. Дощ супроводжують блискавки. Червоний лучник здавався дуже спокусливим громовідводом.

— А справді має дощити?

— Звісно,— сказала Лайза, стрибаючи мені на коліна та пильно вдивляючись в очі, підтримуючи своє тіло однією рукою.— І дощ почнеться вже незабаром.

Вона схопила пляшку шампанського, випила з неї та почала зі мною цілуватися, і напій поллявся мені в горло тонкою цівочкою з цього примусового квіту поцілунку. Наші губи роз’єднались.

— Я хочу, щоб у нас були щирі стосунки,— заявила вона.

— Важко уявити, як вони можуть стати ще щирішими,— посміхнувся я.

— Я хочу бачитися з іншими людьми.

— А, такого роду стосунки.

— Думаю, що тобі також потрібно бути з іншими людьми. Хоча й не постійно. Звісно ж, якщо ми залишимося разом. Не думаю, що хотіла б тебе бачити в постійних стосунках з кимсь іншим. Але нерегулярні зустрічі — однозначно. Я й сама можу тебе з кимсь звести. У мене є подруга, яка дуріє від тебе. Вона дуже гарненька і не проти приєднатися до нас у ліжку.

— Що?

— Лише скажи одне слово,— наполягала вона, дивлячись на мене.

Шторм був уже близько. Вітер приніс аромат дощу. Я поглянув на небо. Гордість змішалася зі злістю, а сором з правотою. Я не мав права вказувати Лайзі, що робити, а чого не робити. У мене навіть не було права прохати про щось. У нас не така любов.

— У мене права немає...

— Я хочу бути з тобою, якщо ти хочеш мене кохати,— пояснила вона, теж лягаючи на ковдру та кладучи руку мені на груди.— Але я також хочу, щоб ми були з іншими людьми.

— Знаєш, Лайзо, ти вибрала дуже дивний спосіб для того, щоб мені це повідомити.

— А хіба є не дивний спосіб?

— Усе одно...

— Я не знала, як ти відреагуєш,— насупилася вона.— Я й досі не знаю. Я подумала, що коли ти не приймеш цю ідею, то ми тут-таки займемося коханням востаннє. Але якщо ти погодишся на мою пропозицію, то ми будемо тут кохатися вперше як оновлена пара, вільна, здатна робити що завгодно. У будь-якому разі, це буде пам’ятна річниця.

Ми поглянули одне на одного. Наші очі почали випромінювати сміх.

— Ти знала, що я буду в захваті від цієї витівки, еге ж?

— Безперечно.

— Уся ця сцена з лучником «Ейр-Індії».

— Безперечно.

Я нахилився до неї. Прибрав з обличчя розвіяне вітром волосся.

— Ти надзвичайна дівчина, Лайзо. І я не перестаю тобою захоплюватися.

Вона поцілувала мене, пальцями обхоплюючи шию.

— Знаєш,— прошепотіла вона,— я провела невелике дослідження.

— Справді?

— Так, про те, як часто в це місце влучає блискавка. Хочеш це знати?

Мені було байдуже. Я знав, що з нами відбувається, але не знав, куди ми прямуємо.

Шторм уже був над нашими головами. Небо з’єдналося. Дощ заповнив наші роти сріблом. Лайза потягнула мене на себе, у себе, зімкнула ноги на моєму попереку, тримаючи всередині, стискаючи, відпускаючи і знову стискаючи, підбурюючи.

Водоспад з вітру й дощу тарабанив мені по спині. Я прихилив чоло до Лайзи, захищаючи її обличчя своїм, і наші очі опинилися на відстані вій одні від одних. Мусон, теплий, неначе плоть, ллявся з моєї голови та хлюпав на землю. Ми сплелися губами, дихаючи одне одним, обмінюючись повітрям.

Вона перекотила мене на спину, не розриваючи наш контакт, випроставши пальці на моїх грудях і напруживши руки.

Гуркіт грому запустив з важких хмар новий раунд дощу. Вода линула потоками з Лайзиного волосся та грудей просто в мої розтулені вуста. Вода почала заповнювати дах будівлі, утворюючи навколо нас невідоме море, високо над Містом-Островом.

Лайза вп’ялася в мене пальцями. Її спина вигнулася, неначе в кішки, а руки почали рухатися по моєму тілу. Сівши прямо, Лайза замкнула мене в собі, а тоді повернулася обличчям до неба, широко розкинувши руки.

Почувся стукіт барабана. Важкі кроки в залі моєї пам’яті, мого серця. Наші стосунки добігали кінця. Тієї миті це було очевидно, бо все, що ми мали,— це те, ким ми були чи могли бути.

Блискавка пофарбувала воду на даху навколо нас. Все оберталося над моєю головою — Лайза, шторм і колесо Долі, й увесь світ був червоний, криваво-червоний, навіть морські небеса, ті високі й далекі морські небеса.

Частина IV

Розділ 18

Для управління кримінальним підприємством потрібні такі якості, як нюх на страх, здатність до безжалісної мінливості, талант до утримання своїх людей на пишному пасовищі фаворитів між трепетом і заздрістю. З іншого боку, управління кримінальним підприємством передбачає важку працю.

Після ночі біля червоного лучника я прокинувся рано, почуваючись, неначе мене пронизала стріла, залишивши всередині лише червону порожнечу. Я сидів за столом на паспортній фабриці ще до дев’ятої.

Три години скрупульозної роботи з Крішною та Вішну дозволили мені надолужити згаяне. Після дзвінка моєму контактору в Бомбейському муніципальному об’єднанні з проханням доставити копії дозволів для Фарзадової родини мисливців на скарби, я попрямував до Колабського Насипу[71] на робочий обід.

Більшість п’яти-, чотирьох-, тризіркових готелів у Південному Бомбеї містилися у трикілометровому радіусі навколо Брами Індії. Дев’яносто п’ять відсотків бомбейських туристів проводили час у тому ж самому вигині півострова, тут-таки відбувалося дев’яносто п’ять відсотків нелегальної паспортної торгівлі та вісімдесят п’ять відсотків торгівлі наркотиками.

Більшість бізнесменів півдня платили санджайській компанії за захист. Той відкат називався гафта, що означало «тиждень». Компанія захищала власників сімох ресторанів і барів у тій місцевості. Власники цих барів дозволяли комерсантам, сутенерам, гідам, кишеньковим злодіям, наркоділкам і торговцям чорного ринку, які були пов’язані з санджайською компанією, використовувати їхні приміщення як зручні точки здачі товарів, документів та інформації.

Мій відділ підробки паспортів і фальшування грошей мав моніторити ті сім центрів здачі на придатні документи. Ця робота здебільшого припадала на мене. Щоб вороги й потенційні конкуренти не могли простежити, я щодня змінював порядок відвідин барів і ресторанів — настільки часто, що була