Дарина Міс - Занадто багато в мені, Дарина Міс

Розділ 23

Якийсь час ми їдемо в повній тиші. Мовчання розтягується, мов гума, і кожна секунда здається ще важчою за попередню. Я не кажу нічого. Немає сенсу розпочинати розмову, коли відповіді застряють у горлі. Та й що тут скажеш?

Однак, схоже, Дем’ян так не думає. Він раз за разом кидає на мене дивні погляди, ніби хоче щось запитати, але постійно сумнівається, чи варто. Його нерішучість тільки додає напруги.

— Запитуй вже, — не витримую і промовляю, відповідаючи на його черговий багатозначний погляд.

— Що між вами двома відбувається? — нарешті запитує він, і його слова звучать так просто, але водночас вибивають ґрунт з-під ніг.

Я завмираю, відчуваючи, як всередині все стискається. Що я маю сказати? Можливо, варто хоч комусь відкрити правду? Ту, яку навіть моя Женя не знає.

Просто відчуваю, що зараз готова сказати. Не дивлячись на те, що з Дем‘яном ми знайомі зовсім мало часу. 

— Я наробила стільки помилок, — тихо промовляю, немов сама до себе, промотуючи в голові кожен крок, що привів мене до цього моменту. Розумію, що давно потрібно було обрати себе, але це так достобіса важко. — І тепер повинна якось розмотати цей клубок.

— В чому саме проблема? Сонь, ми з Женькою поруч. Ти ж знаєш це? — його голос звучить твердо і спокійно, але водночас з якоюсь непохитною підтримкою, яка пробирає до самого серця.

Я дивлюсь йому в очі й відчуваю, що вірю кожному слову.

— Так, я знаю, але поділитися всім виявляється дуже важко. Навіть Женя не знає всього, — зітхаю, а Дем’ян кидає здивований погляд на мене. Але все ж наважуюсь. — Колись я створила сторінку, аби викладати свої фото так, щоб ніхто не знав, що це я. Так триває досі. Але нещодавно Марк почав писати мені, і наше спілкування закрутилося. Але… — я замовкаю, намагаючись зібратися з думками, поки оцінюю реакцію Дем’яна.

— Але він не знає, що це була ти? — уточнює він, а я лише мовчки киваю. — Чорт, Сонька, — його очі розширюються, і він відкидається на спинку сидіння.

— Я заблокувала його, — продовжую, майже не відчуваючи свого голосу. — Бо він… він зізнався, що закохався. — Ці слова виходять повільно, важко, наче розривають мене навпіл. — Як ти зрозумів, це він написав, не знаючи, що та сторінка моя.

Дем’ян довго мовчить, переварюючи почуте. Нарешті він видає:

— Це триндець.

Його лаконічність змушує мене нервово всміхнутися. Ну що ж, він не помиляється.

Дем’ян дивиться у вікно, мовчить, але я відчуваю, як у його голові вир запитань. Я теж відводжу погляд, намагаючись знайти хоч якусь опору в цій безвиході. Тиша знову обіймає нас, та тепер вона здається куди важчою.

— І що тепер? — нарешті озивається він, повертаючи голову до мене. Його голос звучить рівно, але я бачу, як у його очах палає справжнє хвилювання.

— Не знаю, — зітхаю, щиро визнаючи свою розгубленість. — Я просто… не знаю, як все виправити. Блокування здалось найлегшим рішенням, але гадаю Марк це відчуває не так, як я.

— Сонь, ти ж розумієш, що він дізнається правду рано чи пізно? Це неминуче.

— Знаю, — ледве чутно кажу, стискаючи руки на колінах. — Але як йому це сказати?  "Привіт, це я. вибач, що брехала весь час.?"

Дем’ян хитає головою, трохи усміхаючись, але в його очах немає навіть натяку на осуд.

— Ти не брехала. Ну, не зовсім. Це більше схоже на… гру, яка зайшла занадто далеко.

— Гру? — перепитую я, піднявши брови. — А що, коли він не захоче більше зі мною спілкуватися? Що, якщо я все зруйную?

— Сонь, якщо Марк дійсно закохався, як ти кажеш, то він має право знати, в кого саме, — відповідає він твердо. — Інакше ти лише продовжуватимеш цей клубок заплутувати.

Я мовчу, намагаючись переварити його слова. Звучить логічно, але як це зробити? Як зізнатися в тому, що ховалася за вигаданим образом?

— А якщо він зненавидить мене? — нарешті питаю, голос тремтить, хоч я намагаюся це приховати.

Бо це саме те, що лякає мене найбільше.

— Якщо він тебе зненавидить за те, що ти — це ти, то чи варто взагалі за нього боротися? — його питання просте, але воно боляче б’є в саме серце.

Я опускаю голову, бо не знаю, що відповісти. У глибині душі я розумію, що Дем’ян правий. Але прийняти це — зовсім інше питання.

— Знаєш, ти ж не сама в цьому, — каже він після паузи. — Якщо треба, я скажу йому, що ти боялася. Що не знала, як правильно вчинити. Що це все сталося через… через те, що ти просто людина, яка іноді помиляється. І це нормально. Всі ми можемо помилятися.

Його слова зворушують мене до сліз, але я не дозволяю їм впасти. Замість цього дивлюсь на нього й кажу:

— Дякую, Дем. Я подумаю, як все зробити. Але… якщо все піде не так, як я сподіваюся, ви залишитесь поруч?

— Сонь, — він усміхається тепло, як тільки він вміє. — Ми з Женькою залишимося поруч, навіть якщо ти вирішиш створити ще сто таких сторінок. Але спробуй цього не робити, гаразд? — Дем’ян підморгує в своєму стилі.

Я криво усміхаюсь і тихо відповідаю:

— Домовилися.

Я повертаюся додому пізно ввечері. Мені не хотілося одразу повертатися після розмови з Дем’яном, тому я вирішила трохи прогулятися. Холодне повітря освіжало думки, але час непомітно минав, і я не зауважила, як швидко стемніло.

Думки про все сказане досі кружляють у моїй голові. Але всередині несподівано з’являється відчуття рішучості. Я більше не можу ховатися. Це усвідомлення приносить дивне полегшення. Страх все ще залишається, але разом із ним я відчуваю щось нове — готовність змінювати своє життя.

Коли я заходжу до будинку, всередині тихо. Дядька немає вдома — він, як завжди, затримується на зустрічах. Його життя наповнене бізнесом, зустрічами, планами, але попри це, він завжди знаходить час, щоб підтримати мене. У сусідній кімнаті, здається, Марк. Я чую, як звідти долинає приглушена музика. Він, як і я, любить залишатися наодинці, але зараз я зовсім не хочу його бачити.

Я зачиняю двері своєї кімнати, знімаю куртку й сідаю просто на підлогу. У мене з’явилося відчуття, що настав час щось змінити. Я дістаю ноутбук і відкриваю папку зі своїми фотографіями. Кожен кадр, кожна деталь здаються такими близькими. Тут усе: пейзажі, портрети, обличчя, що залишаються в тіні, і дрібниці, які здавалися мені важливими.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍