Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

class="p1">Лікар Бленкінсоп дуже відрізняється від інших. З усього видно, що він не з щасливих лікарів. Він кволий і злиденний, убого харчується й убого вдягається. Між очима муки сумління залягли зморшками, а по всьому обличчю лягли зморшками постійні грошові клопоти, одрізаючи його все глибше від тих днів, коли він знав краще життя; він вітається із своїми заможними колегами як зі своїми товаришами, хоч навіть і в цьому він повинен змагатись із соромливістю злиднів та зацураністю біднішої верстви.

Ріджон. А, як ся маєте, Бленкінсопе?

Бленкінсоп. Прибув висловити своє скромне привітання, дорогий мій! Тут зійшлися усе великі особи.

Б. Боннінґтон (поблажливо, але приємно втішений). Як ся маєте, Бленкінсопе? Як живеться?

Бленкінсоп. І сер Патрік тут також! (Сер Патрік бурмоче).

Ріджон. З Валполом, звісно, стрівались?

Валпол. Моє шанування.

Бленкінсоп. Я вперше маю честь. У моїй бідній незначній практиці не доводиться стріватись з такими людьми. Я не знаю нікого, опріч своїх товаришів з клініки св. Анни. (До Ріджона). Відтепер, значить — сер Коленсо? Як почуваєте себе?

Ріджон. Спочатку доволі ніяково. Але про це не будемо говорити.

Бленкінсоп. Соромно сказати, але я не уявляв, до чого велике ваше відкриття, проте вітаю вас як давній ваш товариш.

Б. Боннінґтон (неприємно вражений). Але, мій любий Бленкінсопе, ви ж завжди доволі гаряче цікавились наукою.

Бленкінсоп. Ах, чим я тільки не цікавився. Я мав два чи три пристойні костюми й фланелеві сорочки, в яких вирушав щонеділі на річку. А гляньте на мене тепер: це в мене найкращий костюм, і я мушу в ньому ходити до Різдва. Що ж я можу зробити? Я не відкривав жодної книжки, відколи дістав права лікаря. Спочатку я читав медичні часописи; але ви знаєте, як швидко людина забуває це; опріч того, я не міг і діставати їх; та вони кінець кінцем тільки комерційні часописи, сповнені всяких реклам. Усю свою науку я забув, і яка мені користь за нею ганятись! Але я маю великий досвід, клінічний досвід; а досвід біля ліжка хворого хіба не головніша справа у всьому цьому?

Б. Боннінґтон. Безперечно, і завжди, коли тільки, зважте, володієте вправно науковою методою, щоб робити висновки із своїх спостережень біля ліжка хворого. Простий досвід сам собою нічого не важить. Коли я візьму свого собаку до ліжка хворого, то він спостерігатиме те, що й я. Але з цього він нічого для себе не взнає. А чому? Тому, що він не знає наукової методи.

Валпол. Мені чудно слухати, як ви — лікарі, вчений і практик, розмовляєте про клінічний досвід, що ви бачите біля ліжка хворого. Ну, а що може бути зовні у хворого, опріч, може статись, шкірних хвороб? Що вам потрібно, то це — щодня спостерігати людське нутро; але це ви можете здійснити тільки на операційному столі. Я знаю, про що кажу. Я працюю як хірург та консультант протягом двадцяти років; і все ж я не знав ніколи, щоб лікар-практик поставив будь-коли правильний діагноз. Дайте їм найпростіший випадок, і вони винайдуть пістряк, артрит, апендицит і всіляких «ітів», коли справді досвідчений хірург може знайти в цьому звичайнісінький випадок — кровоотруєння.

Бленкінсоп. Ах, як легко вам говорити про це, панове; а щоб ви сказали, якби побували в моїй шкурі? Не кажучи вже про робітничі клуби, всі мої пацієнти — урядовці та торговий люд. А вони не сміють бути хворі: вони на те не мають змоги. І коли вони звалюються, що я можу зробити для них? Ви можете посилати своїх пацієнтів до С.-Моріцу чи Єгипту, чи радити їм їздити верхи або автомобілем, чи споживати драглі з шампанським, чи цілковито змінити своє життя й спочивати цілих шість місяців. Я ж можу з таким же успіхом радити своїм пацієнтам відкраяти скибку місяця. А найгірше з усього, що я й сам надто бідний, щоб підтримувати своє здоров’я й цим добре впливати на пацієнтів. У мене самого зіпсуте травлення, і через те я так зле й виглядаю. Як я можу викликати в них довіру до себе? (Він сідає безпомічно на канапу).

Ріджон (збентежено). Не треба, Бленкінсопе: це надто боляче слухати. Найстрашніша в світі річ — хворий лікар.

Валпол. Так, заприсягаюсь: це нагадує лису людину, що намагається продавати ліки для зміцнення волосся. Дякувати Богові, я хірург.

Б. Боннінґтон (сяючи). Я ніколи не був хворий. Ніколи жодного дня за все життя не хворів. Через те мої пацієнти й симпатизують мені.

Валпол (зацікавлено). Що, ви ніколи не були хворий?

Б. Боннінґтон. Ніколи.

Валпол. Це цікаво. Я певний, що у вас нема червевидого паростка. Коли ви почуватимете себе не гаразд, мені дуже хотілось би оглянути вас.

Б. Боннінґтон. Дякую вам, мій любий товаришу; але саме тепер я надто зайнятий.

Ріджон. Я щойно розповідав, коли ви, Бленкінсопе, ввійшли, що й сам я перевтомився.

Бленкінсоп. Ну, а мені здається зухвальством — приписувати ліки таким людям, як ви; проте я маю великий досвід. І коли дозволите, я порадив би вам приймати щодня по фунту слив за півгодини до сніданку, і я певний, що вам від того покращає. Вони дуже дешеві.

Ріджон. Що ви скажете на це, Боннінґтоне?

Б. Боннінґтон (поблажливо). Дуже розумно, Бленкінсопе, дуже розумно, справді. Мені дуже приємно бачити, що ви не визнаєте аптечних ліків.

Сер Патрік (щось бурчить).

Б. Боннінґтон (лукаво). Ага! Га-га! Хіба я не чую, що там з крісла біля каміна бурчить стара школа, боронячи свої аптечні ліки? Ах, повірте мені, Педді, що світ був би здоровіший, коли б усі аптеки в Англії зруйнувати. За-гляньте в газети! Вони повні скандальних оповісток про патентовані медикаменти. Величезна комерційна система шахрайства та отрути! Ну, а чия в тому провина? Наша. Кажу щиро, наша. Ми подали приклад. Ми поширили забобон. Ми навчили людей вірити пляшечкам з ліками; і тепер вони купують їх по аптеках, замість радитися з лікарями.

Валпол. Цілком слушно. Протягом останніх п’ятнадцяти літ я не приписував ніяких ліків.

Б. Боннінґтон. Ліки можуть тільки тлумити симптоми, але не можуть викоренити хвороби. Правдиві ліки для всіх хвороб є природні ліки. Природа й наука йдуть до одного, повірте мені, сер Патріку, хоч вас учили й відмінно від нас. Природа нас забезпечила білими тільцями, як ви їх називаєте, або фагоцитами, як називаємо ми їх, — природними засобами, що пожирають і руйнують всі зародки хвороб. Сприяйте фагоцитам! Ліки є омана. Шукайте зародків хвороби; виготовляйте проти них антитоксин; впорскуйте