Олена Гриб - Право на шанс, Олена Гриб

Її дівчата були слухняними, скромними і боязкими. Вони розмовляли літературною мовою, опускали очі, побачивши поблизу будь-якого представника чоловічої статі, цитували вірші принцеси Кани, не суперечили старшим, не сварилися між собою… Ну а те, що відбувається під покровом ночі, директрисі знати просто не хотілося. Вона займалася цією справою все життя і прекрасно розуміла, як поводитися, щоб не спровокувати бурю.

Двадцять нестерпних дітей перетворилися на двадцять ідеальних дівчат на виданні – для господині пансіону, що насамперед турбувалася про репутацію закладу, існувала тільки ця істина. Жінка помічала багато, але вважала за краще закривати на все очі.

Залишався рік, впродовж якого батьки або відправлять дочок вчитися далі, або підшукають їм наречених, або заберуть дівчат додому, що, як не дивно, траплялось нечасто. Директриса не хотіла проблем. Вона вже уявляла наступну партію дітвори, яку напевно вдасться виховати по-іншому, і, фальшиво усміхаючись, всюди розписувала високі моральні якості нинішніх пансіонерок.

Біда прийшла в «Ромашкове поле» неждано-негадано. Тікаючи на танці одного теплого літного вечора, Вірта, що ділила з Девією кімнату, світилася від радості. Повернулася вона через якихось кілька годин, ридаючи настільки голосно, що навіть господиня пансіону зрадила принципам і виглянула на шум.

Захлинаючись сльозами, дівчина розповіла, що зустріла кохання всього свого життя, але той чоловік, протанцювавши з нею один-єдиний танець, зник у невідомому напрямку й залишив на пам’ять лише нестерпну муку в серці і дешевий перстень з кольоровим скельцем.

– Дівчата, запам’ятайте: за жодних обставин не пийте погане вино, – винесла свій вердикт директриса і відправила зарюмсану Вірту в ліжко.

Однак ні наступного дня, ні навіть через місяць пансіонерка не позбулася нав’язливої туги. Вона схудла до невпізнання, здригалася від кожного шереху, часом надовго випадала з дійсності і забувала, що робила і з ким розмовляла.

Поклявшись увінчати паркан гострими наконечниками, щоб жодна вертихвістка не наважилася порушити правила «Ромашкового поля», господиня написала послання в гільдію магів. Відповідь не забарилась: того ж вечора до пансіону підкотила карета вільшанського чистильника, і більше про Вірту ніхто в місті не чув. Навіть її батьки не заявили претензій – вочевидь, знали, що трапилося з дочкою.

Майже тиждень пансіон жив строго за розкладом, кімнати дівчат перевірялися декілька разів за ніч, та й охочих вирушити на вечірні гуляння різко поменшало. Однак і такі заходи не допомогли вберегти інших.

Життєрадісна Кіра пишалася тим, що вміє знаходити спільну мову з дітьми. Одного разу вона похвалилася, мовляв, намалювала маленькій донечці садівника квітку, і дитина так зраділа, що подарувала їй перстеник, скручений зі звичайного дроту і прикрашений скляною намистинкою.

Той факт, що в пансіоні ніколи не було садівника, здивував дівчину. Хіба його не найняли приблизно тоді, коли сталося нещастя з Віртою? Адже він щодня з досвітку працює на квітниках. Вродливий чоловік трохи старше тридцяти – невже ніхто з дівчат не звернув уваги? Чорнявий, а очі сині-сині, як волошки… Хіба могли дівчата такого не помітити? І дочка у нього – просто диво! Пухкенька крихітка із золотистим волоссям – часом глянеш, і здається, що замість неї бачиш сяючу хмаринку!

Таємна служба короля знову відвідала «Ромашкове поле». Цього разу тихо позбутися проблемної пансіонерки не вийшло – вона почувалась чудово, душевних страждань не мала і влаштувала грандіозний скандал, доводячи, що не зійшла з розуму. Все відбувалося біля головних воріт, тому свідків було вдосталь, і репутація пансіону сильно похитнулася.

– Звісно, сонечку, ти не божевільна, – намагався заспокоїти дівчину гільдійський маг, водночас показуючи срібний знак випадковим перехожим і жестами наказуючи їм забиратися геть. – Ти просто бачиш демонів. Це не лікується, але ми б хотіли розпитати тебе про садівника і ту дівчинку. Будь слухняною, замовкни і лізь у карету.

Якби не випадок з Віртою, Кіра напевно б не опиралась, а так вона вчепилася обома руками в огорожу і закричала ще голосніше, вимагаючи співчуття, справедливості і захисту. Чистильник, що супроводжував мага, розсудливо не втручався, дозволивши напарнику розбиратися з надприродними справами самостійно.

Маг зверхньо кинув: «Негайно заберіть звідси дитину, це може бути небезпечно!». Востаннє звернувся до совісті роздратованої пансіонерки і спробував розтиснути її пальці. Наступної миті його відкинуло кроків на десять. Обурені крики Кіри загубилися серед вереску натовпу, перед яким із нізвідки з’явилася дівчинка років трьох, оповита хмарою золотистого волосся.

– Пункт другий завершено, – дзвінким голосом вимовила вона, зовсім не по-дитячому потираючи пухкі рученята.

І спокійно пішла, бо ж ніхто з людей навіть не спробував її зупинити.

Після такого повороту Кіра різко припинила скандал, самостійно залізла в карету з емблемою таємної служби, і відтоді звісток від неї не було. До речі, гільдійський маг відбувся вивихнутим плечем і ґулею на потилиці, що негативно позначилося на його ставленні до «Ромашкового поля».

Згодом він не раз вривався у пансіон, вимагаючи від директриси докладний звіт про поведінку її підопічних, і тільки переконавшись, що нічого підозрілого навколо не відбувається, забирався геть, агресивно брязкаючи якимись амулетами.