Дмитро Чорнота - Характерник, Дмитро Чорнота

Северина знов привели в ту саму хату, але цього разу прикували за ногу до металевого гака, що стирчав зі стіни. Він залишився сам. Звісно, голова його була забита думками про Леся. Та характерник всіма силами намагався про те не думати. Адже він трохи знає малого і може своїми думками підказати Колокольникову де і як шукати джуру. Тому і думав про все на світі, крім хлопчини та своїх планів на майбутнє.

Де Лесь і що він планує робити далі Северин і справді не знав. Але за хлопця переживав. Надто юний і ще не підготовлений він для таких небезпечних подорожей. Що б він не задумав. А що той юнак міг задумати? Паливода ще по дорозі на Дон розповідав хлопцеві про всяк випадок, як поводити себе в степу в дорозі аби потрапити на Січ. Для того навіть листа написав з таємними фразами для різних пластів козацтва. У тих листах об’їзна сторожа побачить щось своє, курінні та сотники – своє. І навіть кошовий отаман мав розгледіти і упізнати особливості написання листів Паливоди і допомогти як мінімум людині, що принесла того листа, а краще ще й Северинові помогти. Бо само собою зрозуміло, що у випадку необхідності доставлення подібного листа до когось із побратимів, козак Паливода потребував допомоги. Інакше сам би впорався і листів зашифрованих не слав би.

Але нічого. Лесь хлопець вправний. З божою поміччю все буде добре. Треба і за себе подумати. Хоча що тут думати. Про втечу Паливода більше не думав. І справа була не в кайданах, що їх цього разу начепили козакові. Цю металеву перепону він би зняв за п’ять хвилин. Та нині не бачив у цьому потреби. Металеве кільце на нозі не муляло, принаймні поки що. Справа була в тому, що що б не задумав Северин, Колокольников про те дізнається і буде чекати його. А після спроби втечі самого Паливоди та втечі Леся отаман може вже не бути таким добрим до полоненого. Не варто випробовувати його терпіння. Принаймні не зараз, не в такій ситуації і не з таких позицій. Северин подумав, що потрібно дочекатись поки його передадуть в руки москалів, а там вже подумає як краще вчинити. Серед них явно не буде такого потужного галдовника як Колокольников. Головне, щоб його вивели зі станиці. А там буде видно.

За ці свої думки Паливода не боявся. Навіть якщо вони стануть відомі Колокольникову, то той навряд чи щось буде діяти. Северин розумів, що місцевому отаманові плювати що буде після того як він позбудеться полоненого. Його цікавить тільки винагорода. Тому зайвих палок в колеса стромляти не повинен.

Колокольникову і справді було плювати. Але не тільки на справи московитів. Йому було все одно щодо справ будь-кого, якщо це напряму не стосувалося його особисто. Не хвилювали його ні московити, ні українці, ні будь-хто інший. Йому бали цікаві лише власні справи. А справи його, як правило, були пов’язані з заробітком. Він не вбивав свого попередника. Колокольникова навіть близько тоді тут не було. Йому вже після загибелі Гамана запропонували стати отаманом одного із загонів дончаків. І той погодився. Це були представники московського царя. Напряму вони не зізналися, але Колокольников не був дурнем і швидко про все здогадався. Взяти хоча б вимоги, які висувалися до нього у разі обрання його отаманом. Пропускаючи подробиці, можна було відмітити загальну лояльність до царя. Звісно, все відбувалося не так просто і швидко. Звичайно, були підкупи, змови, погрози, шантаж та всі інші прийоми нечесної гри московських «дипломатів». Але, треба віддати їм належне, все у них вийшло дуже добре. Незручний отаман загинув. А підібрана нова кандидатура успішно поставлена на вакантне місце. Причому зроблено було все так філігранно, що офіційно Колокольникова було обрано самими донцями на зборах. Хоча ще дуже недавно про нього ніхто навіть не чув. Також варто відмітити безпосередньо відбір кандидата. Цей пункт теж виконаний ідеально. Як уже згадувалось, Сергій Колокольников був людиною, яку не цікавлять справи когось там, деінде. В нього не було жодних політичних амбіцій. Він ніколи не сперечався зі своїми московськими гостями та не ставив зайвих питань. Плати і я все зроблю. А для чого то, кому потрібно і для якої мети, нікого не має турбувати. Нового отамана так точно не турбувало.

От і тепер він виконував вказівку свої зверхників щодо затримання та видачі їм всіх українців, що можуть мати якусь військову чи іншу цікаву інформацію. В першу чергу запорозьких козаків. Колокольникова не хвилювало для чого знадобилися козаки московитам. Він навіть симпатизував Северинові. Але ні почуття, ні особисте відношення не можуть вплинути на виконання роботи. Хоч матір рідну. Принаймні таке складалося враження.

Северин вирішив заспокоїтись і відпочити. Невідомо що підготував йому майбутній день. Не виключено, що знадобиться багато сил.

Скрип дверей розбудив Паливоду. Металеве кільце таки намуляло ногу. Все ж, мабуть, варто було його зняти. Ну та що вже тепер. Через вікно пробивалось яскраве світло. Козак зрозумів, що вже не ранок. То й добре. Встиг виспатись та відпочити.

В приміщення зайшов отаман та ще двоє чоловіків, яких Северин раніше не бачив. Мабуть, московські посланці. Обоє були коренасті й жилаві. Незважаючи на їхній доволі дорогий та розкішний одяг, видно було, що ці двоє не зніжені, як це часто буває серед людей високих чинів. Навпаки, в них вгадувалась звичність до дальніх доріг, польових умов, битв та інших труднощів, пов’язаних з життям в дорозі та у степу. Для Паливоди це було незвичне видовище, адже всі московські вельможі, яких він раніше зустрічав були зовсім не пристосовані до важких дорожніх умов і завжди наймали собі провідників аби ті організовували все в дорозі. Ці явно були не такі. З усього видно, що і самі знають що і як робити.

Северинові це не сподобалось. Якщо доведеться йти в дальню путь, то від таких тертих калачів втекти буде дуже непросто.