Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

class="p1">Прокіп Свиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.

Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.

Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!

Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!

Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!

Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе.)Винеси, господи!

Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.

Молоді становляться на килимі; два баси, Настя і Наталка з свічками по боках.

Вихід XIV

Ті ж і Секлита Лимариха, Устя, Марта і Меронія, а потім і Галя.

Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!

Всі поторопіли.

Голохвостий (набік). Пропав я!

Проня. Тітка? (Разом.)

Сірко. Сестра?

Степан (з-за вікна). І-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити єврея.

Секлита (вліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!

Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! (Разом.)

Прокіп Свиридович. Господь з вами!

Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!

Сірки. Сестро, опам’ятайся, чи ти при собі?!

Проня. Що це за шкандаль! Якого жениха?

Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!

Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!

Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!

Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми винні?

Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум’яки кричатиму: розбій, розбій!

Проня. Ой шкандаль! Шкандаль!

Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!». Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.

Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!

Голохвостий. Що ж це, впустили якусь самашедшу!

Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!

Проня. Вона п’яна! Залила очі та й лізе!

Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче.)

Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?

Проня. Свириде Петровичу, що вона каже?

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Як же це, Свириде Петровичу?

Голохвостий. Брехня, брехня! Я вам не позволю публіковать меня! Я вам! я… я…

Устя (до Секлити). Ще й брехню завдає?!

Секлита. Я тобі докажу брехню, перевертню чортовий, пройдисвіте, ланцю!

Голохвостий. Я такого шкандалю не попущу, не прощу нікаким разом! Я вам не хто! Я Свирид Петрович Галахвастов! Мені гаваріть такого чортовиння? Да у мене всі будочники он де! (Показує кулак.)Да я вас у часть! Да я вас за брехню в рештанську і замкну трома замками!

Устя. Що, як замкне?

Всі. Під три замки?

Секлита. Ой люди добрі, що ж це! Мене у рештанську за правду? Секлиту Лимариху, чесну хазяйку, під три замки? За те, що ти вчора заручився з моєю дочкою?!

Проня. Ай! То правда? Що ж це?..

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє Боже! (Плачуть.)

Меронія. Чисте скушеніє!

Голохвостий. Врьош, стара! Я її знать не знаю, вєдать не вєдаю! З її какоюсь дочкою! Вона сказилась! А ми, Проню, хадьом вінчатись, Прокопе Свиридовичу, когда почали дєло, то надобно якось кончать. Невже нас буде держать одна брехлива баба?!

Секлита. Я брешу?! Я сказилася? А не діждеш ти з твоїм чортовим батьком, з твоєю поганою матір’ю! Не будеш вінчатись: не пущу попа в ризи, хоч роздеріть мене! Од кумці-голубці, кажіть же ви, хай люде чують; заступіться хоч ви за Лимариху, — опаскудив мою чесну сім’ю оцей ланець, шарлатан! А сестра рідна за ним руку тягне!

1-й бас (2-му). Що, брат, не горілкою пахне!

2-й бас. От халепа!

Проня (кричить). Докажіть, докажіть!

Марта. Як же, учора заручився, сама власними очима бачила і оцими вухами чула! Щоб я луснула, коли ми не пропили Галю!

Устя. Та ще спочатку за столом, а далі і долі, і заручних пісень співали їм.

Меронія. Та ще цей раб Божий і танцював без одіянія скусительно!

Проня. Ой! Підступило під серце! Рятуйте! (Переходить і припади до матері.)

Явдокія Пилипівна. Господи, Боже мій! Що ж з нею? Хоч згляньтесь!

Прокіп Свиридович. Що ви зробили з дитиною нашою?

Кинулись до Проні, розстібують плаття.

Секлита. А що, не вірили, який зух?

Голохвостий (з одчаєм до Проні). Не вірте їй: це заговор! Вона підпоїла, підкупила свідків. Я їх усєх на суд! Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?

Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний! Та я тобі очі видеру з лоба!

Проня (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить… Заступіться ж! Не видержу… давить мене!

Явдокія Пилипівна. Сестро, зглянься на нас! Не безчесть дочки. Господь тебе покарає на твоїй! (Рида.)

Прокіп Свиридович. Слобоніть гостину, сестрице! Бачите, яке лихо!

Секлита. Так так? Мене з хати?!

Проня (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!

Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!

Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!

Секлита. Ой кумці мої, заступниці мої! Кажіть уже ви, бо були там! Кажіть по правді!

Марта. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою жабою!

Проня. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..

Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібує їй плаття.)

Устя. А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!

Меронія. Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!

Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!

Проня. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла.)

Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!

Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!

Xимка приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан